Розділ VII. Історичний характер логіки як науки

Дігнага визнавав правомірність двох видів силогізму: тричленного (підстава, приклад, теза) і п'ятичленного (теза, підстава, приклад, застосування, висновок).

Значний внесок у розробку індійської логіки цього періоду вніс Дхармакірті. Йому належить сім трактатів з логіки, серед яких стислий підручник "Крапля логіки".

Його система логіки включає чотири розділи:

сприйняття,

умовивід "для себе",

умовивід "для інших",

логічні помилки.

Судження Дхармакірті не вважав особливою формою мислення. На його думку, судження - це особливі умовиводи, які виникають під час сприйняття, ще до того як вони одержать словесну оболонку. Такі умовиводи він називав умовиводами "для себе".

Умовиводом "для інших" називається умовивід завдяки якому що-небудь повідомляється іншому.

Можливі дві форми умовиводу "для інших": силогізм подібності і силогізм відмінності.

Прикладом силогізму подібності є такий умовивід:

Силогізм відмінності має такий вигляд:

Дхармакірті вважав: правильний умовивід повинен здійснюватися за законами тотожності і причинності, завдяки яким поняття пов'язуються одне з одним, що й зумовлює одержання нового знання.

Таким чином, індійська логіка, яка виникла в руслі філософії для потреб практики (ведення диспутів і риторики), поступово ставала самостійною теорією. З давньогрецькою логікою Індія познайомилася лише в часи походів Олександра Македонського.

2. Попередники логіки Арістотеля у Стародавній Греції

Логіка Стародавньої Греції досягла найбільшого розквіту завдяки діяльності Арістотеля, одного з найвидатніших античних вчених. У деяких працях, присвячених творчості Арістотеля, його називають іменем "Стагиріт", яке походить від назви міста, де він народився (Стагир).

Арістотель узагальнив і систематизував перші дослідження з логіки, які були в його попередників (представників мілетської школи, софістів, Демокріта, Сократа та його послідовників), визначив основні форми і закони мислення, створив першу теорію висновку (силогізм). Його дослідження з логіки є настільки фундаментальними, що саме з них беруть свій початок багато проблем сучасної логіки. Створена ним логічна система протягом багатьох віків суттєво впливала на розвиток науки, освіти, культури, особливо в країнах Європи, де вона була найбільше поширена. Про його роль в створенні й розвитку логіки від її виникнення і до другої половини XIX ст. (тобто до початку нового етапу в розвитку логіки - "сучасної логіки"), називають арістотелів-ською логікою. У галузі логіки багато відкриттів зробили учні Арістотеля, логіки середньовіччя, логіки Нового часу, представники класичної філософії, проте результати його досліджень залишалися найбільш фундаментальними. Тому зрозуміло, що коли йдеться про давньогрецьку логіку, то мається на увазі не якийсь локальний історичний період у розвитку цієї науки, а відкриття, що стало надбанням цивілізації на всі часи її існування. Тобто тут хронологічний показник не є визначальним, він лише вказує на часові межі виникнення цього відкриття. Так само фізика Ньютона не є надбанням і прерогативою лише ХУШ ст., вона має планетарне значення на всі часи.

Арістотель народився у 384 р. до н.е. Був учнем Платона і вчителем Олександра Македонського. Як стверджують джерела, написав близько тисячі наукових праць, що охоплюють всі галузі тогочасного філософського і наукового знання. Арістотель заснував в Афінах школу, яка називалася Лікей (або "ліцей"). Свою назву школа отримала від храму Аполлона Лікейського, біля якого вона знаходилася.

У 70 р. до н.е. послідовник і коментатор вчення Арістотеля Андро-нік Родоський об'єднав його твори у трактат під назвою "Органон" (від грецького organon - "знаряддя", "інструмент", "засіб пізнання, дослідження").

До "Органону" входить п'ять творів.