Розділ VII. Історичний характер логіки як науки

2. Тому, що на пагорбі є дим. (Підстава).

3. Де дим, там є вогонь. Наприклад, на кухні. (Приклад).

4. На цьому пагорбі є дим. (Застосування).

5. Отже на цьому пагорбі є вогонь. (Висновок).

Оскільки силогізм в індійській логіці виступає у вигляді доведення, то йому передує теза, за нею - підстава, і лише потім дається висновок із засновків. Спеціально і структурі силогізму виділяють "приклад", функція якого полягає у демонстрації конкретної ситуації, де реалізовувалася логічна підстава.

Якщо в індійський силогізм внести деякі структурні зміни, то отримаємо арістотелівський силогізм:

1. Де дим, там є вогонь.

2. На пагорбі є дим .

3. Отже, на пагорбі є вогонь.

Очевидно, що третій член індійського силогізму (приклад) відповідає більшому засновку арістотеліського силогізму, другий - (підстава) і четвертий - (застосування) - меншому засновку, а перший член - (теза) і п'ятий - (висновок) відповідає засновку.

Та й основних термінів у індійському силогізмі три. Менший термін, суб'єкт висновку (в даному випадку - пагорб) є в тезі і в висновку; середній термін, або причинна ознака - наявність диму; більший термін, або доказова ознака, - наявність вогню.

Відмінність індійського силогізму від арістотелівського полягає в тому, що в основі індійського силогізму лежить теорія проникнення (з наявності диму випливає наявність вогню, з того, що певна річ має властивість "бути металом" випливає властивість "бути електропровідним"), а в основі арістотелівського силогізму лежить підведення часткового під загальне (з того, що будь-яка планета є космічним об'єктом, випливає, що і Земля як планета є космічним об'єктом).

Специфіку індійського силогізму треба вбачати не тільки в тому, що він пов'язаний, ототожнений з доведенням, що в його основі лежить теорія проникнення, а й у тому, що в його підвалинах передбачається той логічний зв'язок, який притаманний умовиводу за аналогією. Підстава в індійському силогізмі доводить те, що повинно бути доведене вказівкою на подібність з прикладом або на відміну від нього. Це й зрозуміло. Особливо, коли врахувати, що умовивід за аналогією є головним умовиводом в школі ньяя.

Визначення умовиводу за аналогією міститься в сутрі 16:

"Порівняння є доведенням порівнюваного із його подібності з відомим". Наприклад: "Бик мені відомий, але про буйвола я тільки знаю, що він за зовнішнім виглядом схожий на бика. На підставі цього знання я можу, хоча ще ніколи раніше не бачив буйвола, при зустрічі з ним пізнати його і вказати іншим".

За основний логічний принцип школа ньяя бере твердження, що з двох контрадикторних суджень одне обов'язково буде істинним, а друге - хибним.

Третій період індійської логіки (УІ-УШ ст.) - це розквіт буддійської логіки. Справжнім творцем буддійської логіки, який відділив її від метафізики і сформував як самостійну науку, вважається Дігнага. Йому належить праця з логіки "Про джерела пізнання", де він розробив вчення про три властивості логічної підстави (середнього терміну). Висновок в умовиводі, згідно з цим вченням, буде правильним, якщо:

а) логічна підстава (середній термін) пов'язана з об'єктом умовиводу, тобто з меншим терміном (наприклад, "на пагорбі є дим");

б) логічна підстава пов'язана з однорідними об'єктами (наприклад, "дим є скрізь, де є вогонь");

в) логічна підстава не пов'язана з неоднорідними об'єктами (наприклад, "диму немає там, де немає вогню, як у воді").