Розділ «VII»

Кайдаш прийшов додому. Ввiйшов вiн у двiр, дивиться в той куток, де росли густi колючки, аж там замiсть колючок ростуть маленькi чортики з рiжками, схожими на цвяхи. Кайдаш махнув косою, i йому здалося, що тi чортики полягли покосами та тiльки нiжками дригають. Вiн викосив усi колючки, коли гляне за двiр, аж i там, замiсть кропиви та лопуху, ростуть чортики. Кайдаш давай косити кропиву. З хати повиходили сини й невiстки. Карпо гукнув до батька:

— Що ви, тату, робите? Чи вам дiла нема, що ви косите на вулицi кропиву?

— Еге, кропиву! Добра кропива! Хiба ти не бачиш, скiльки наросло тих чортiв, бий їх сила божа! Ось я вас, проклятих, усiх викошу!

Сини й невiстки бачили, що батько п'яненький, i почали над ним глузувать. Кайдашиха вийшла з хати й почала його лаять.

В той час з поля йшла череда. Кайдашевi здалося, що на кожнiй свинi сидить верхом по чортовi. Чорти волокли довгi хвости по землi, штовхали свиней пiд боки ногами й поганяли їх макогонами та кочергами. Свинi вибрикували, неначе баскi конi, а чорти гецали зверху та махали руками.

— Жiнко! Чи ти бачиш, що то їде верхом на свинях? — крикнув Кайдаш до ж iнки.

— Схаменися, п'янице! Чи ти здурiв, чи ти знавiснiв! Гаращо вже горiлки напився!

— Еге, здурiв! Чи ти ба! Чорти їдуть верхом на свинях! А бий вас сила божа! Дух святий при нас i при хатi! А ондечки на панському бугаєвi якийсь сидить пузатий, та витрiшкуватий, та рогатий! Такого оканя та пузаня я й мiж панами не бачив. А бодай вас хрест побив! А ондечки мiж вiвцами скiльки їх плутається.

— Та йди в хату та вечеряй! — крикнула на Кайдаша жiнка. — Та протри, лишень, свої п'янi баньки!

Кайдаш увiйшов у хату. На коминi блимала лампа без скла й бiльше чадила, нiж свiтила. Глянув Кайдаш за стiл; на покутi сидить чумак, з котрим вiн стрiчався в Криму, ще як парубком чумакував з батьком. Коло того чоловiка сидить Кайдашiв покiйний батько i неначе розмовляє з тим чоловiком. Кайдаш придивлявся до їх, впiзнав чумака й батька, сiв i собi кiнець стола i почав з ними балакать.

В хатi всi стривожились. Усiм було не до смiху. Кайдашиха перестала вже лаяться.

— Омельку, стань та помолись богу! Що це з тобою дiється?

— Еге, а хiба ти не бачиш, що батько прийшов до мене в гостi та ще з херсонським чумаком, — говорив Кайдаш.

Молодицi полякались. Мелашка побiгла до сусiдiв i покликала кiлька чоловiкiв. Чоловiки прийшли i почали вговорювати Кайдаша, щоб вiн помолився богу та лягав спати. Кайдаш став перед образами i почав голосно молиться, як моляться маленькi дiти. Кайдашиха хрестила ножем вiкна й дверi, дiстала пляшечку свяченої води i дала Кайдашевi напитись. Мотря побiгла за бабою Палажкою. Палажка на селi була знахуркою. Кайдашиха на той час забула за свою змажку та колотнечу з Палажкою.

Одчинились дверi; з темних сiней увiйшла в хату баба Палажка повагом та тихо, в бiлiй катанцi, зав'язана чорною хусткою. Вона так загорiла в жнива, що її вид чорнiв, та ще проти бiлої свити, неначе був помазаний сажею. Маленькi чорнi очi блищали, як жар.

«Чорна, як сам чорт, — подумала Кайдашиха, — ще перелякає мого чоловiка».

Баба Палажка переступила порiг i зараз почала хреститись та нашiптувать. Вона вступила в хату, неначе пiп прийшов з молитвою.

— Чи ти ба! На Палажчинiй головi чортячi роги! — сказав Кайдаш.

— Iду я, раба божа Палажка, до раба божого Омелька все лихо одганяти з його жил, з його жовтої костi, з його червоної кровi, з семидесяти суставiв. з його сивого волоса, з його голови, з його булави, з його очей, з його плечей. Зiйди на тi болота, на тi очерети, де глас божий не заходить, де люди не ходять.

Кайдаш стояв серед хати й голосно молився. Всi вийшли з хати, зостались тiльки з Кайдашем Палажка та Кайдашиха.