Розділ «VII»

— Серце, голубчику, бiлий лебедику! — говорив п'яний Грицько, тикнувши колючою бородою Карповi в нiс. — Та не цурайся-бо нашого хлiба-солi.

Карпо бачив, що з п'яним розмовлять — тiльки гаяти час, вдарив коняку батогом. Вiз покотився.

— Карне! Карпе! Та зайди-бо та хоч по крапельцi, хоч пiвкрапельки! — гукав ззаду Грицько й бiг за возом.

На другий день зiбралась громада. Прийшов Карпо i вдивився.

Громада спiвала вже iншої; волосний та писар тягли за громадою i кричали, щоб оддати Берковi й громадський шинк, не тiльки що пускать людей по горiлку i в жидiвськi шинки… бо Берко зараз платить грошi…

— Панове громадо! Погана ваша рада; я не пристаю на це! — сказав понуро Карпо й одiйшов од громади набiк.

Громада оддала Берковi громадський шинк, хоч Берко на церкву грошей та дав, а тiльки дурив п'яних мужикiв.

Громада дорого потiм заплатила хитрому жидовi…

Берко приймав за горiлку не тiльки пашню, але навiть крадене сiно й солому. Понесли люди мiшками пашню в Беркову комору, а Берко тiльки гладив бороду бiлою рукою, дивився, як п'янi мужики валялись пiд його шинком, та зараз-таки пiдняв скажену цiну на горiлку в усiх шинках.