Розділ 4. Теоретичні проблеми організації економічної діяльності людини на макроекономічному рівні

Циклічний розвиток характеризує не лише руйнування старого. Одночасно він характеризує особливий механізм створення і затвердження нового. Через кризу і руйнування старого завойовує позиції нове, воно розвивається, досягає зрілості, а в період кризи занепадає і руйнується, відкриваючи дорогу наступним інноваціям. І весь цикл знову і знову повторюється. У економічному циклі виділяють дві екстремальні точки — точку піку (верхню точку повороту), що відповідає максимальній ділової активності в період підйому, і точку дна, відповідну мінімальної ділової активності в період спаду (максимальному спаду). Ідентифікація цих точок дозволяє точно визначити тривалість економічного циклу і його фаз.

У ХХ ст. в економіці розвинених країн стали домінувати в тій чи іншій мірі монополізовані ринки. Держава стала розробляти антициклічну й антикризову економічну політику. В результаті різниця фаз циклу дещо згладилася.

У сучасних умовах зазвичай розрізняють дві фази економічного циклу — спаду і підйому. Фаза спаду триває від піку, тобто від верхньої точки повороту, до дна. Фаза підйому або пожвавлення триває від дна до нового піку. Порівняння показників обсягів сукупного суспільного продукту для економічних циклів, пройдених економікою розвинених країн, показує, що, незважаючи на періодичні кризові падіння виробництва, зниження в кожному даному циклі зупиняється на рівні більш високих показників, ніж показники найближчого попереднього циклу. Точно так само фаза підйому триває до більш високих показників, ніж показники підйому найближчого попереднього циклу. Таким чином, незважаючи на суперечності, економічний цикл з властивою йому кризою — це механізм розвитку економіки.

18.2. Причини циклічного розвитку економіки ринкового типу

Ті причини, які викликають невідповідності між виробництвом і споживанням, пропозицією і попитом, викликають кризу, а отже, й економічний цикл у цілому. Дослідники, як правило, вважають, що порушення пропорційності, що призводять до кризи і циклу, викликаються низкою факторів. Причинами економічного циклу називають зрушення у виробництві, викликані зміненими умовами попиту, підвищення цін, обумовлене зростанням витрат виробництва, посилений попит на засоби виробництва, викликаний змінами в попиті на споживчі товари, коливання врожайності, винаходи, оптимістичні і песимістичні очікування суб’єктів ринку та інші. Різні теорії відрізняються не стільки перерахованими факторами, скільки тим, якому фактору, вони надають першочергове значення. При цьому багато теорій не суперечать одна одній, а доповнюють одна одну.

Проблема полягає в тому, щоб зрозуміти, чому періодично загострюється протиріччя між виробництвом і споживанням, пропозицією і попитом.

У теорії відтворення суспільного капіталу (глава 16) було показано, що виробництво може розвиватися як завгодно довго, якщо не порушуються найважливіші пропорції. Чому ж вони порушуються?

У кожен даний момент виробляються і пропонуються до продажу товари у загальній вартості яких обов’язково присутні амортизація, вартість спожитої сировини та енергоносіїв, заробітна плата, прибуток. Але чи завжди на ринку існує попит на товари такої ж вартості? Розглянемо, яка величина попиту є в суспільстві, що складається тільки з двох основних класів — підприємців (власників) та найманих робітників. Уточнимо також, чи є цей попит стійким, постійним або ж він періодично змінюється.

Величина попиту з боку найманих робітників дорівнює сумі їх заробітних плат. Попит на цю величину є більш-менш стійким, постійно діючим фактором. По-іншому складається попит з боку класу підприємців (власників). Ці суб’єкти суспільного виробництва після продажу товарів мають у своєму розпорядженні суму, яка дорівнює вартості амортизації, спожитої сировини, енергоносіїв, а також прибуток. Частина прибутку буде використана ними для покупки предметів особистого споживання. Інша частина прибутку, яка становить фонд нагромадження, призначається для розширення виробництва. Її неможливо негайно перетворити в нові фактори виробництва. Вона повинна заощаджуватися деякий час, поки досягне величини, достатньої для розширення діючого підприємства, його модернізації або організації нового виробництва. Отже, попит на товари, сума вартості яких відповідає заощаджуваній частині прибутку, не може бути стійким. Він виникає періодично, в різний час, пред’являється різними виробниками. Розглянемо тепер величину вартості, яка характеризує відшкодування зносу основного капіталу і витрати на речові елементи оборотного капіталу. Вказана частина вартості оборотного капіталу повертається до виробника після продажу товарів, і вона повинна бути знову використана для закупівлі нових речових елементів оборотного капіталу. Отже, ця частина вартості оборотного капіталу формує стійке джерело попиту. Що ж стосується частини вартості основного капіталу, яка відповідає відшкодуванню його зносу, то ці суми, по мірі реалізації товарів, повертаються до виробника і накопичуються їм в амортизаційному фонді протягом усього періоду функціонування основного капіталу. Лише тільки після закінчення терміну служби основного капіталу на накопичені суми грошей буде пред’явлений попит на нові речові елементи основного капіталу. Таким чином, протягом ряду років на ринок надходять товари, у вартості яких міститься знос основного капіталу, але ця частина вартості не виступає настільки ж регулярно в якості джерела попиту. Попит на основний капітал пред’являється лише періодично, у міру того як виникає необхідність у заміщенні зношеного основного капіталу. Чим більше довговічним є основний капітал, тим рідше треба його міняти. І навпаки. Чим коротше термін його служби, тим швидше буде формуватися попит на речові елементи основного капіталу.

Окремі елементи основного капіталу можуть оновлюватися різними виробниками в різний час. Однак масове оновлення основного капіталу, як правило, здійснюється більш-менш одночасно всіма виробниками. У цей період попит на елементи основного капіталу різко зростає. На покупку засобів праці кидаються в обіг величезні суми, які становлять накопичену за ряд років амортизацію плюс накопичену частину прибутку. Протягом ряду років, поки здійснюється заміна основного капіталу, попит на знаряддя праці підтримується на високому рівні і є більш-менш стійким. Під впливом збільшеного попиту ціни на знаряддя праці підвищуються, а відповідно зростають і прибутки капіталу, зайнятого в галузях, що виробляють знаряддя праці. Високі прибутки підштовхують до розширення там виробництва на діючих підприємствах і до створення нових підприємств. Отже, зростає попит на матеріали, сировину, енергоносії, необхідні для виробництва знарядь праці. Таким чином, масове оновлення основного капіталу дає поштовх для розвитку всіх галузей матеріального виробництва, транспорту, зв’язку і т. д. У виробництво втягуються нові, додаткові маси праці, що розширює попит на предмети споживання і дає поштовх розвитку відповідних галузей промисловості. Виробництво переживає період пожвавлення, що переходить у підйом. Однак оновлення основного капіталу не може бути постійним явищем. У міру того як завершується переобладнання підприємств, попит на засоби праці скорочується. Тим часом процес їх виробництва триває в колишньому масштабі. У силу цього назріває перевиробництво засобів праці. Скорочення попиту на засоби праці веде до скорочення їх виробництва, зниження доходів і зайнятості у галузях, що їх виробляють. Отже, скорочується попит зайнятих у виробництві інвестиційних товарів на предмети споживання. Труднощі збуту предметів споживання ведуть до скорочення їх виробництва, зниження доходів і зайнятості у галузях, що виробляють споживчі товари. В результаті виникає конфлікт між зрослими обсягами виробництва і меншими обсягами попиту. Це і є конфлікт між виробництвом і споживанням, найгострішим проявом якого є економічна криза перевиробництва. Підприємства закриваються через неможливість збуту товарів, робітники звільняються, зростає безробіття, знижується рівень життя населення.

Таким чином, в силу особливостей відтворення основного капіталу попит пульсує, в одні періоди перевищує пропозицію, викликаючи пожвавлення і підйом виробництва, в інші періоди скорочується, приводячи до скорочення виробництва. Отже, матеріальною основою циклічного функціонування виробництва є особливості відтворення основного капіталу.

18.3. Види циклів. Теорії циклічних коливань

Економічні цикли класифікують найчастіше за тривалістю. Виходячи з цього критерію, виділяють три типи циклів.

Короткострокові — це цикли, які повторюються з періодичністю 3—5 років у вигляді порушення рівноваги на споживчому ринку. Їх називають циклами Дж. Кітчина, або циклами запасів.

Середньострокові — це цикли, пов’я­зані з оновленням активної частини основного капіталу в промисловості, які повторюються кожні 8—10 років. Їх називаються промисловими (діловими) циклами або циклами К. Жюгляра. Цикли, пов’язані з оновленням пасивної частини основного капіталу, в тому числі і житла, що повторюються кожні 16—20 років, називаються будівельними, або циклами С. Кузнєця.

Довгострокові — це цикли, пов’язані зі змінами технологічних укладів, джерел енергії, об’єктів інфраструктури, що повторюються з періодичністю в 50—60 років. Їх називають довгими хвилями, або циклами Н. Д. Кондратьєва.

Теорії циклічних коливань

Головною фазою циклу є криза, саме завдяки кризі формується цикл, отже, для розуміння причин циклу необхідно зрозуміти причини кризи. Різні трактування причин економічних криз лежать в основі різних теорій циклу.

Теорія недоспоживання

Прихильники цієї теорії розглядали пропорції суспільного відтворення в умовах технічного прогресу. Перш за все, їх цікавила пропорція розподілу національного доходу на дві частини — заробітну плату і прибуток. Вони виходили з припущення, що зі зростанням продуктивності праці реальна заробітна плата найманих робітників не змінюється або змінюється в меншій мірі, ніж зростає продуктивність праці. Таке співвідношення вони пояснювали мотивацією впровадження технічних ново­введень у виробництво. Якщо в результаті технічного прогресу заробітна плата буде зростати в тій же мірі, що і продуктивність праці, тоді результати технічного прогресу поділять між собою в рівній мірі праця і капітал. Однак витрати на впровадження у виробництво досягнень технічного прогресу несе капітал, отже, він має всі підстави претендувати на плоди цього прогресу повністю або у більшій частині.