Розділ 4. Теоретичні проблеми організації економічної діяльності людини на макроекономічному рівні

3) постіндустріальний, що ґрунтується на інтелектуальному та інформаційному чинниках, з перевагою інтелектуального характеру праці, де знання стають провідним фактором виробництва.

Виділяють також класифікацію економічного розвитку, в основі якої полягає критерій матеріальних і духовних цінностей:

1) доматеріальний;

2) матеріальний, де панівними стають матеріальні цінності;

3) постматеріальний, тобто економічний розвиток в системі духовно-матеріальних координат, з переважанням духовних цінностей.

За критерієм ступеня товаризації виробництва економічний розвиток характеризується такими типами економіки:

1) дотоварна (доринкова) економіка;

2) товарна (ринкова) економіка;

3) посттоварна (постринкова) економіка, тобто перевага суспільного виробництва із значною часткою послуг у структурі ВВП (освітніх, медичних, наукових, консультаційних, фінансових та ін.).

Найбільше розповсюдження для аналізу економічного розвитку світового суспільства отримали формаційний і цивілізаційний підходи. Формаційний підхід був запропонований К. Марксом[44] і його послідовниками. Формаційний підхід, ядром якого є панівна форма власності, перед­бачає, що економічний розвиток суспільства проходить як послідовна зміна одного технологічного способу виробництва іншим. Отже, за критерієм панівної форми власності виділяються такі типи економічного розвитку:

1) первіснообщинний;

2) рабовласницький;

3) феодальний;

4) капіталістичний;

5) соціалістичний;

6) постсоціалістичний.

За критерієм рівня розвитку товарно-грошових відносин економічний розвиток класифікують: натуральне, просте та капіталістичне товарне виробництво, а в його межах — вільна ринкова, ринкова, соціально-орієнтована ринкова економіка.

Важливим принципом вияву економічного розвитку є наявність життєвого циклу кожної із зазначених суспільних форм, яку він проходить на певному історичному етапі існування світового суспільства. Застосування системного підходу до економічного розвитку дозволяє окреслити його принципи та закономірності: історичність, цілісність, інтегративність, самоорганізація, адаптивність, комунікативність, ієрархічна впорядкованість, здатність до внутрішньої трансформації мети і технологічного способу її реалізації, динамічність.

Зазначимо, що виділення та постановка державами глобальних і макроекономічних цілей довгострокового економічного розвитку та мікроекономічних тактичних цілей, які стосуються ендогенного[45] середньо- та короткострокового економічного розвитку, стало можливим у межах протистояння капіталістичної і соціалістичної систем.

Економічна політика держави на сучасному етапі розвитку глобалізованого суспільства визначає стратегічні цілі, які стосуються як економічного розвитку та економічного зростання, так і створення комфортного середовища проживання на засадах гармонійного розвитку людини із природою. Особливо важливим є розуміння зміни ролі та значення економічної політики в суспільстві, що швидко інтелектуалізується. Саме входження світового суспільства в постіндустріальну фазу свого розвитку, етап інформатизації, інноватизації всіх сфер суспільного життя, призводить до збагачення стратегічних цілей економічної політики. Тобто, цілі економічної політики повинні враховувати нові потреби суспільства, і окремого індивіда в ньому, бути направлені на задоволення зростаючих потреб у моделі формування цих потреб на випередження.