Розділ 4. Теоретичні проблеми організації економічної діяльності людини на макроекономічному рівні

Фінансові активи являють собою засоби здійснення фінансових розрахунків між економічними суб’єктами. До них включають монетарне золото, спеціальні права запозичення, готівкові гроші, депозити, цінні папери, позики, страхові технічні резерви, дебіторську і кредиторську заборгованості.

Найважливішою частиною нефінансових активів є виробничій фонд національного багатства, тобто запаси засобів виробництва (основного та оборотного капіталу). У складі основного капіталу розрізняють активну частину, тобто засоби праці (силові та робочі машини, устаткування, обладнання, транспортні засоби та ін.), і пасивну частину, яка не бере безпосередньої участі у процесі праці, але без якої сам процес праці стає неможливим (будівлі, виробничі та складські приміщення, мережі трубопроводів, високовольтні лінії електропередач, дороги, мости і таке інше). Ключовою частиною основного капіталу є засоби праці, натурально-речовий склад яких визначає характер виробничої бази суспільства, рівень економічного розвитку країни. Кількісне зростання та якісне удосконалення основних фондів створює матеріальні умови розширення виробництва, забезпечує зростання технічної озброєності та продуктивності праці. Оборотний капітал представлений предметами праці (сировиною, матеріалами, енергоносіями). Окрему частину виробничого фонду складають суспільні резерви засобів виробництва (засобів та предметів праці). З функціональної точки зору резерви і запаси виконують роль стабілізатора економіки при непередбачених обставинах. Вони визначають стійкість і безперервність виробництва при кон’юнктурних коливаннях і природних катаклізмах.

Виробничий фонд значною мірою визначає динаміку сукупного суспільного продукту, а через нього — динаміку національного багатства.

У склад невироблених матеріальних активів включають природні ресурси. При цьому враховуються не всі природні ресурси, а тільки ті, які залучені в господарський оборот або розвідані і найближчим часом можуть бути залучені в нього.

Нематеріальні активи (патенти, ліцензії, авторські права) як частина невироблених активів у складі нефінансових активів підприємств набувають все більшої ваги у зв’язку з розвитком науково-технічної революції, необхідністю постійних змін у виробництві. Оцінка нематеріальних активів означає вартісний вираз прав на товарні знаки, програмні продукти, науково-технічні розробки, витвори мистецтва. Оцінка кожного такого об’єкта здійснюється на основі індивідуального підходу.

Частиною нефінансових активів, яка характеризує власно можливості споживання суспільства є споживчий (невиробничий) фонд національного багатств, тобто сукупність нагромаджених матеріальних благ, які призначені для невиробничого споживання. У складі споживчого (невиробничого) фонду розрізняють фонд споживання населення і суспільний споживчий фонд.

До складу фонду споживання населення включають:

• основні невиробничі фонди закладів охорони здоров’я, освіти, культури, спорту, побутових послуг і житловий фонд;

• готову продукцію (предмети споживання), яка знаходиться на складах підприємств, у торгівлі та громад­ському харчуванні, домашніх господарствах населення, дорозі;

• особисте майно населення (предмети довгострокового користування) — меблі, господарсько-побутові і культурно-побутові прилади, книги, транспортні засоби та ін.

До складу суспільного споживчого фонду включають:

• основні фонди наукових закладів, органів управління, фінансової системи, громадських організацій;

• матеріальні запаси у зазначених вище закладах і організаціях, запаси військового майна та резерви;

• суспільні резерви та запаси предметів споживання.

Досить складно розрахувати структуру національного багатства, тобто частку кожного елемента у загальній сумі активів. Пов’язано це з такими обставинами як моральний знос активів, непряма їх оцінка як капіталізованого доходу та ін.

У процесі відтворення національне багатство безпе­рервно оновлюється, змінюється його якісний рівень. Просте відтворення національного багатства здійснюється шляхом відновлення спожитої частини основних фондів за рахунок від­шкодування зносу, а також відшкодування вибуття основних невиробничих фондів за рахунок частини кінцевого споживання органів державного управління і домашніх господарств. ВВП і НД є джерелами відшкодування втрати багатства внаслідок стихійних лих.

Розширене відтворення національного багатства відбувається за рахунок нагромадження частки НД, у результаті чого збільшується у складі багатства обсяг виробничих основних і оборотних фондів, державних резервів і страхових запасів. За рахунок кінцевого споживання органів державного управління та населення, збільшується споживчий фонд національного багатства, про що свідчить приріст вартості основних невиробничих фондів, збільшення вартості предметів довгострокового користування.

Масштаби і темпи розширеного відтворення національного багатства залежать від структури та ефективності використання виробничого фонду країни.

В економіці, виробничий фонд якої характеризується великою часткою основного капіталу, а у ньому — перевагою пасивної частини, значна частина сукупного суспільного продукту йде лише на відшкодування зносу основного капіталу. Внаслідок цього дуже складно забезпечити високі темпи нагрома­дження національного багатства. В економіці, де неефективно використовується оборотний капітал, де великі його втрати, де у складі оборотного капіталу значну частку складають енергоносії створюється лише незначний додатковий продукт, внаслідок чого формуються несприятливі умови для нагромадження національного багатства.

Розширене відтворення національного багатства в довгостроковій перспективі можливо лише при збалансованому співвідношенні елементів, що відтворюються, і невідтворних. Природні компоненти національного багатства, які представляють собою фундаментальну основу життєдіяльності людини, не повинні руйнуватися безповоротно в процесі створення валового продукту. Розширене відтворення, при якому темпи зростання продукту збалансовані з темпами відтворення природних ресурсів, отримало назву сталого розвитку. Воно передбачає раціональне природокористування, при якому ви­трати на природоохоронні заходи, на запобігання або ліквідацію шкоди навколишньому середовищу відображаються в ціні товарів (ресурсів).