Розділ 3. Ринкове господарство як вища суспільна форма функціонування товарного виробництва

Рушійною силою («двигуном», «локомотивом» тощо) ринкової економіки є конкуренція. За своїм економічним змістом чи природою — це економічне суперництво, боротьба між суб’єктами господарювання (від лат. concurrere — зі­штовхувати, боротися тощо) за найліпші умови виробни­цтва, реалізації та споживання благ (товарів) і послуг з метою продукування (отримання) максимально можливої вигоди (чистої економічної вигоди, економічного доходу). Хоча конкуренція є фактично (за формою) процесом суб’єктивним, оскільки полягає в боротьбі суб’єктів господарювання за найкращі умови виробництва, реалізації та споживання благ і послуг, однак за суттю (природою, змістом) це об’єктивний процес, оскільки реалізується він поза волею чи свідомістю окремого суб’єкта економіки. В конкурентну боротьбу кожен суб’єкт економіки вступає вимушено, поза власною волею чи суб’єктивним бажанням, однак лише за певних умов, без яких вона як економічний феномен, економічний процес не може виникнути. За яких же умов повинна функціонувати ринкова економіка, щоб між її суб’єктами господарювання виникла конкуренція?

Перша умова — абсолютність економічної свободи — означає, що суб’єкти економіки володіють необмеженим правом вибору видів господарської діяльності. Друга умова — абсолютно вільний вхід суб’єктів у ринок і вихід з нього — означає, що господарська діяльність (чи, навпаки, її призупинення) суб’єктів економіки не мають особливих обмежень адміністративного, економічного, фінансового порядку. Третя умова — абсолютна мобільність економічних ресурсів — означає, що матеріальні, трудові, фінансові та інші ресурси можуть легко «переходити» з однієї сфери діяльності в інші, з однієї фірми — на іншу. Четверта умова — абсолютна рівноважність ринку — вказує на те, що в будь-якому ринку попит і пропозиція є врівноваженими в значному ринковому періоді, тобто нема ні дефіциту товарів і послуг, ні їх профіциту чи інфіциту, тобто нема ні перевиробництва, ні недовиробництва товарів. Хоча в короткотривалому ринковому періоді незначні розбіжності тимчасового характеру між попитом і пропозицією не лише можливі, а й об’єктивно необхідні. Тобто конкурентний ринок є рівноважним (чи навіть абсолютно рівноважним) у межах короткотривалого ринкового періоду, а поза його межами може бути і дисрівноважним.

Сукупність перелічених умов виключає можливість виникнення між суб’єктами угод з метою впливу на ринкову ціну та обсяг отриманого прибутку. Якщо ж ці умови будуть порушені, конкуренція може перетворитися на обмежену, тобто на монополію, висвітленню якої присвячено останній пункт цієї теми.

Конкуренцію, що завжди є суб’єктивною за формою, а за суттю є об’єктивним процесом, можна трактувати як певний економічний закон. Цей закон відображає причинно-наслідковий зв’язок між витратами, — з одного боку, і цінами та прибутком з іншого, — суб’єктів господарювання. Суть цього закону полягає в такому: що менші витрати, то більший прибуток. Саме через цей закон конкуренція виступає рушійною силою економічного розвитку. Закон конкуренції, як і будь-який інший економічний закон, має метрологічне (кількісне, а точніше — кількісно-якісне) відображення, яке арифметично грубо можна звести до визначення коефіцієнта конкуренто­спроможності. Цей коефіцієнт вказує на те, якою мірою (наскільки) конкурентна фірма є конкуренто­спроможною, тобто наскільки вона володіє ознаками, які надають їй конкурентних переваг (порівняно з іншими фірмами чи суб’єктами госпо­дарювання).

Поза своїми об’єктивними межами конкуренція може бути двоякою: досконалою і недосконалою. Досконала конкуренція — це конкуренція, не обмежена ні економічно, ні адміністративно, ні в правовому сенсі. Щоб конкуренція виступала як досконала (абсолютна), суб’єктів певного ринку повинно бути багато, як завгодно багато. За таких умов суб’єкт господарювання не має можливості впливати на ціну на ринку, він може лише «пристосовуватися» до неї. Інакше кажучи, досконалий конкурент не провадить цінової політики. Його політика на ринку має суто виробничий характер — він прагне лише мінімізувати свої витрати, щоб максимізувати прибуток чи чистий дохід. Така досконала конкуренція може легко (доволі легко) трансформуватися в недосконалу. Це відбувається тоді, коли описані умови порушуються, а суб’єктів певного ринку не так багато, щоб між ними неможливими були цінові чи інші угоди.

Недосконала конкуренція може бути різною за інтенсивні­стю. Вона фактично перетворюється в монополію як економічний феномен, який, хоч і «виростає» з досконалої конкуренції, однак за змістом, чи природою, є її прямою протилежністю. Надзвичайно недосконала конкуренція і є монополією, а то й досконалою (абсолютною) монополією, не обмеженою ні економічними, ні адміністративними, ні фінансовими, ні правовими факторами.

В Україні відносини конкуренції (в тому числі досконалої) почали формуватись у перший період ринкового реформування економіки, тобто в 1991—2000 рр., тоді, коли масового характеру набули такі процеси, як приватизація, роздержавлення власності, лібералізація цін і інших параметрів розвитку ринку. На другому етапі ринкового реформування вітчизняної економіки, тобто в 2000—2010 рр., основні передумови успішного розвитку конкуренції, особливо досконалої конкуренції, вже були «доформовані». Хоча слід також зауважити, що досконала (абсолютна) конкуренція — теж теоретична абстракція, в реальній ринковій економіці суб’єкти господарювання «працюють» лише за певної «наближеності» до такої досконалої, чи абсолютної, конкуренції. Реально конкуренція хоча б якоюсь мірою завжди обмежена. Таке незначне її обмеження в економічній теорії трактується як досконала конкуренція. На відміну від досконалої, недосконала конкуренція завжди значно (а то й абсолютно) обмежена тими чи іншими факторами.

12.2. Функції конкуренції у забезпеченні ефективності економічної діяльності суб’єктів ринкової економіки

Економічну природу конкуренції як економічної категорії і базового інституту ринкової економіки, а також як одного з найважливіших економічних законів можна конкретніше висвітлити через її функції, тобто через те, що вона «робить», яку роль виконує в економіці ринкового типу. Таких функцій у неї багато, практично — нескінченна кількість, однак ми виокремимо з цієї величезної множини лише основні, фундаментальні, тобто ті, що відіграють визначальну роль у функціонуванні та розвитку ринкового господарства.

Функція 1-а — ціноутворювальна. За її допомогою встановлюється (чи формується) ринкова ціна, що за своєю економічною природою виступає або як грошова форма економічних витрат, або як грошова форма економічної корисності. Остання — це не лише здатність предмета (чи товару) задовольняти економічну потребу, а й властивість товару, яка вказує на обсяг економічної вигоди, що в своїй «економічній частині» завжди зводиться до економічного доходу. Його величина і ви­значається здатністю певного товару в процесі його економічного чи соціального споживання продукувати вигоду, яка завжди втілюється в певному грошовому доході.

Та ціна, яка встановлюється внаслідок конкуренції, може бути двоякою: рівноважною і нерівноважною. Рівноважну ціну називають ще ціною ринкового клірингу, і формується вона за умов досконалої конкуренції, коли попит і пропозиція врівноважуються в більш-менш значному ринковому періоді, хоча в дуже короткотривалому періоді часу вони можуть між собою кількісно різнитися. Якщо конкуренція виступає як недосконала (тобто як обмежена певними чинниками), ринкова ціна може виступати і як нерівноважна. Така ціна формується тоді, коли попит і пропозиція в дещо значному за тривалістю ринковому періоді відхиляються один від одного у той чи інший бік. Така нерівноважна ціна може бути як меншою, так і більшою за рівноважну. Менша вона тоді, коли ринковий попит відхиляється від ринкової пропозиції у менший бік, а більшою — коли у більший.

На додаток до викладеного зазначимо, що ціна ринкового клірингу — це єдиний тип ціни ринкового класу, яка формується за умов зрівноваження в тій чи іншій ринковій системі не лише попиту і пропозиції, а й економічних витрат і економічної корисності. Тому за своєю природою вона може бути визначена і як грошова форма економічних витрат, і як грошова форма економічної корисності. Зовнішньо (не лише за економічною природою) така ціна виступає як певна сума грошей, за яку продавець (виробник) згоден продати певний товар і яку зможе оплатити покупець (споживач). Така ціна не лише за своєю природою, а й за кількістю чи величиною виступає як ідентична (тотожна) форма економічної вартості. Тому, ви­словлюючись простіше, певний товар вартує стільки, скільки за нього згоден заплатити покупець (споживач). Таке визначення ринкової ціни чи ринкової вартості сьогодні найпоширеніше в економічній літературі. Його переваги полягають в тому, що воно синтезує в собі явно протилежні, на перший погляд, чи навіть взаємовиключні визначення: з одного боку — марксистське, згідно з яким вартість зводиться до витрат, і сучасне (кейнсіанське), за яким вартість і ціна — це грошові форми економічної корисності, особливо граничної корисності.

Функція 2-а — регулювальна — зводиться до того, що суб’єк­ти господарської діяльності спрямовують свої капітали у ті галузі, в яких продукується найбільший прибуток. Внаслідок такої орієнтації формуються основні пропорції економіки: галузеві, міжгалузеві, міжсекторіальні, міжсферні, міжнародні. Тобто конкуренція забезпечує розподіл ресурсів між сферами (галузями, підгалузями, секторами) економіки. Цей розподіл може бути двояким: оптимальним, чи найкращим із ряду можливих, або ж неоптимальним (не найкращим, а таким, який може перетворитись у найкращий за певних умов). Конкуренція забезпечує оптимальний розподіл економічних ресурсів в економічній системі тоді, коли виступає як досконала. Вона, як стверджується в сучасній економічній літературі, є найкращим механізмом розподілу економічних ресурсів у тій чи іншій економічній системі. Такий розподіл теж здійснюється за допомогою відповідного балансування попиту і пропозиції. У ті галузі чи сфери економіки, попит на продукцію яких є великим, спрямовується і більший обсяг економічних ресурсів, а в ті, де він є низьким, — менший. На основі такого балансування попиту і пропозиції за умов досконалої конкуренції і відбувається оптимальний розподіл ресурсів в економічній системі.

Однак розподіл економічних ресурсів у системі, в якому втілюється регулювальна функція конкуренції, може бути і неоптимальним, тобто не найкращим. Таким він є за умов недосконалої конкуренції, за якої переливання капіталів і ресурсів з однієї сфери економіки в іншу обмежується певними факторами, зокрема, монополізацією економічної діяльності, яку ми охарактеризуємо дещо пізніше, в заключному пункті цієї теми підручника.

Функція 3-тя — стимулювальна. Конкурентний механізм діє, стимулюючи кожного товаровиробника до зниження валових витрат з тим, щоб максимізувати прибуток (тобто чистий дохід, який завжди виступає як певний надлишок валового доходу над бухгалтерськими витратами, зміст яких ми вже з’ясували). Інакше кажучи, будь-який товаровиробник у конкурентній економіці ставить перед собою два взаємопов’язані завдання: мінімізувати економічні витрати і максимізувати прибутки.

Останнє завдання можна виконати, лише попередньо реалізувавши перше в процесі жорсткої конкурентної боротьби за найкращі умови виробництва і споживання благ чи послуг.

Основними факторами такої мінімізації витрат і водночас (і як наслідок) максимізації прибутку виступають науково-технічний прогрес, удосконалення техніки і технології виробництва, поліпшення його організації тощо. Загалом можна виокремити кілька типів факторів, що впливають на реалізацію окреслених завдань: економічні, технічні, технологічні, організаційні, соціальні, соціально-політичні, морально-етичні та ін. Їх детальний аналіз ще попереду, зокрема — у темі, присвяченій характеристиці виробничих процесів в економіці будь-якого типу.

Функція 4-та — контрольна — полягає в тому, що за її допомогою, по-перше, товаровиробники виробляють товари за такими економічними витратами, які відповідають суспільно необхідним витратам, тобто витратам, що виступають як середньозважені витрати на виробництво певного товару загалом в економіці, і, по-друге, споживча вартість товарів, що виробляються кожним товаровиробником, є такою, що відповідає суспільним потребам. Інакше кажучи, цю функцію конкуренція реалізує через механізм двох основних властивостей будь-якого товару, що виробляється в конкурентній економіці.

Одна з цих властивостей — це вартість, або, точніше, економічна вартість, яка вказує на те, чого вартує виробництво, реалізація і споживання певного товару. Як ми вже зазначали, товар вартує стільки, скільки за нього згоден заплатити покупець (споживач). З точки зору природи (а не лише зовнішньої форми), така економічна вартість — це або економічні витрати, або економічна корисність товару. За умов досконалої (нічим не обмеженої) конкуренції вартість будь-якого товару, визначена за витратами, є рівно такою ж, як і визначена за корисністю. Водночас така економічна вартість може бути і індивідуальною, і суспільною (тобто власне ринковою). Кожен виробник суб’єктивно прагне, щоб індивідуальна вартість його товару не була вищою за ринкову, на яку в своїй діяльності він орієнтується, здійснюючи таким способом опосередкований контроль за рівнем витрат на виробництво благ чи послуг.

Товар, який продукується в конкурентній економіці, має ще й таку властивість, як споживча вартість. Це здатність товару задовольняти певну суспільну потребу. Споживча вартість товарів також повинна бути зорієнтована на суспільні потреби, відповідати їм. Якщо ж вона їм не відповідає, прибутки конкурентного товаровиробника не будуть оптимальними чи максимально можливими. Конкурентний механізм діє таким чином, що обидві властивості благ, які продукуються в конкурентній системі, повинні відповідати певній суспільній нормі, якою, з одного боку, виступає ринкова вартість, а з іншого — суспільні потреби в кожному конкретному товарі.