Розділ 3. Ринкове господарство як вища суспільна форма функціонування товарного виробництва

Різновидом контрольної функції конкуренції є функція нормативна, за допомогою якої на основі балансування попиту і пропозиції на певні товари нормується їх споживання. Нормативна функція реалізується так: якщо певний товар є дефіцитним, то попит на нього зростає, а внаслідок цього зростає його ціна, яка й обмежує (нормує) споживання такого товару. Навпаки, якщо певний товар є профіцитним на конкурентному ринку, то попит на нього різко знижується, що призводить до відповідного зниження ринкової ціни, яке стимулює розширене споживання товару (оскільки доступ до товару стає менш обмеженим, за низької ціни його можуть придбати більше споживачів).

Функція 5-та — диференціювальна. За її допомогою конкуренція диференціює товаровиробників за масштабами діяльності (масштабами капіталу). Товаровиробники, які внаслідок конкуренції з іншими виробниками домоглися нижчих витрат, отримають більший прибуток, а отже, матимуть ширші фінансові можливості для розширення своєї діяльності. Вони нарощують капітал, яким володіють, і тому масштабний клас їх фірм зростає: з дрібних підприємств вони перетворюються у малі, а потім — у великі чи навіть надвеликі. Відповідно у конкурентній економіці формуються чотири сфери за масштабами капіталу: сфери дрібного, власне малого, великого і надвеликого бізнесу. Товаровиробники диференціюються за масштабами свого капіталу, деякі з них можуть виходити із «зони» власне конкурентної сфери економіки і входити у сферу з недосконалою конкуренцією. Сучасні економісти вважають більш-менш конкурентними лише малі фірми. В міру того, як частина таких малих фірм концентрується за масштабами свого капіталу, вони перетворюються у фірми з недосконалою конкуренцією, тобто тією чи іншою мірою у монополізовані фірми, загальна характеристика яких міститься в заключному пара­графі цієї теми підручника.

Функція 6-та — деконцентрація економічної влади — полягає в тому, що за умов конкуренції зростає кількість фірм, особливо з малим і незначним капіталом. Це призводить до того, що економічна влада (панування товаровиробника на ринку) роззосереджується, деконцентрується. За таких умов жоден з товаровиробників не спроможний суттєво впливати на ринок, бо його частка у виробництві певного виду продукції незначна. Тому він не володіє ринком і не може суттєво впливати на ринкову ціну, а змушений «пристосовуватися» до неї. Деконцентрація економічної влади слугує основою для формування так званої економічної демократії, за якої тільки й можлива політична демократія і відповідний демократичний політичний ринок, на якому жодна з політичних партій не має суттєвої переваги над іншими. Однак цей аспект конкуренції як економічного механізму вже виходить за межі того, що повинна вивчати економічна наука і того, що є її предметом.

Завершуючи цей параграф, зазначимо, що будь-яка конкуренція чинить не лише позитивний, а й негативний вплив на економічний розвиток, тобто вона володіє як економічними ефектами (спричиняє позитивні економічні наслідки), так і економічними дефектами (негативні економічні наслідки). Її економічні ефекти представлені описаними функціями. Першим з основних її економічних дефектів є те, що, хоч вона й розподіляє економічні ресурси в тій чи іншій економічній системі оптимально, однак не настільки оптимально розділяє доходи, що породжує у суспільстві соціально-економічну нерівність. Інакше кажучи, конкуренція не спроможна розподіляти доходи за морально-етичними принципами, вона розподіляє їх лише за суто економічними. Можна сказати, що вона не має «суспільної свідомості». Крім того, і економічні ресурси вона також не завжди спроможна розподілити оптимально, оскільки реалізує цей розподіл «заднім числом», апостеріорно, після завершення повного виробничого циклу. Цей другий недолік досконалої конкуренції може призвести до кризи перевиробництва чи кризи недовиробництва (як у певних галузях, так і в економіці загалом). Третім важливим дефектом конкуренції є те, що вона в своєму «середовищі» породжує монополію, призводить до монополізації економіки і відповідної концентрації економічної влади, що не може не позначитися на характері політичного ринку: він також монополізується, що слугує економічним підґрунтям формування авторитаризму і навіть тоталітаризму в суспільстві, його політичній сфері. Як втілення економічної демо­кратії конкуренція, однак, може за певних умов призвести до формування економічного авторитаризму чи навіть економічного тоталітаризму, які призводять до того, що в економіці (чи якійсь її сфері) панівне становище починають займати одна або кілька великих фірм.

12.3. Види конкуренції та методи конкурентної боротьби

Як зазначено у попередньому параграфі, за рівнем і ви­значальними характеристиками конкуренція може бути двоякою: досконалою і недосконалою. Досконалу конкуренцію ще називають чистою (вільною), повною, завершеною. Первинною є, звичайно, досконала конкуренція, на її основі формується та розвивається вторинна, чи похідна, недосконала конкуренція. Досконала конкуренція породжує «в собі» (чи на своїй основі) недосконалу конкуренцію не лише в кожний конкретний момент часу, в певний функціональний період розвитку економіки, а й в історичний. Отже, досконала конкуренція є первинною формою конкуренції загалом не лише функціонально, а й історично. Тому саме з неї ми й починаємо характеристику форм конкуренції. То в чому ж полягає природа (суть) досконалої конкуренції та якими типовими ознаками чи властивостями вона володіє?

Cучасна економічна наука трактує досконалу (вільну, чисту, повну, завершену тощо) конкуренцію як конкуренцію, за умов якої виробників певної продукції багато (як завгодно багато), вони незалежні між собою, реалізують ідентичну продукцію, а оскільки частка кожного виробника в продукуванні продукції певного виду незначна, вони не мають змоги впливати на ринкову ціну і тому не провадять відповідної цінової політики. На відміну від неї, недосконала конкуренція вже обмежена певними факторами, виробників певної продукції вже не так багато, а то й зовсім мало, частка кожного виробника в продукуванні продукції певного ринку вже не така незначна, а то й значна, завдяки чому вони несуттєво чи навіть суттєво можуть впливати на ринкову ціну.

Поміж цими двома видами чи формами конкуренції — досконалою і недосконалою — існує кілька підвидів чи форм, що різняться ступенем (інтенсивністю) розвитку відносин конкуренції. За цим критерієм можна ви­окремити кілька форм конкуренції: абсолютно досконала; умовно досконала (або майже повна чи майже абсолютно досконала); напівдосконала; гіподосконала; абсолютно недосконала. У сучасній економічній літературі перелічені форми позначаються іншими термінами: власне досконала (вільна, чиста, повна, завершена) конкуренція; монополістична конкуренція (умовно досконала чи напівдосконала); олігополістична конкуренція (гіподосконала); природно-монополістична конкуренція (майже абсолютно недосконала конкуренція). Коротко охарактеризуємо основні ознаки цих видів конкуренції.

Вид 1-й — досконала конкуренція. Її природу ми вже аналізували. Нагадаємо, що це нічим не обмежена конкуренція, або абсолютно досконала. В реальній економіці вона трапляється не дуже часто, однак як крайню і найчистішу форму конкуренції, на основі якої формуються інші види конкуренції, її можна розглядати в чистому вигляді як певну теоретичну абстракцію, або гіпотетичну ситуацію в розвитку ринкової економіки. Досконала конкуренція формує відповідний ринок — досконалий конкурентний ринок, який складає основу чи, точніше, першо­основу всіх інших (і складніших) форм, чи видів, ринку. В процесі розвитку він поступово трансформується в монополістичний, олігополістичний і природно-монополістичний ринок.

За умов досконалої конкуренції конкурентна поведінка суб’єктів господарювання (фірм) має відверто неціновий характер (фірми лише «пристосовуються» до цін, які на ринку формуються незалежно від них або ж залежать від них слабо), і зводиться переважно до їх впливу на індивідуальну вартість (економічні витрати) і споживчу вартість продукції (виробники змагаються між собою за мінімальні витрати та якомога вищу споживчу вартість благ, що ними продукується). Ринкова вартість (як і ринкова ціна) за досконалої конкуренції «виноситься за дужки» конкурентної поведінки кожного агента ринку.

Вид 2-й — монополістична конкуренція (від грец. mono — один i polo — продаю). Це така конкуренція, за якої не така вже значна, як за досконалої конкуренції, кількість виробників продукує (і пропонує на ринку) подібну, але вже не стандартизовану продукцію. Таку продукцію називають диференційованою. Така конкуренція породжує і відповідний ринок, який за аналогією називають монополістичним. Він теж є продуктом (наслідком) розвитку (як історичного, так і функціонального) досконалого ринку.

За умов монополістичної конкуренції виробників певної диференційованої продукції вже не так багато, як за досконалої конкуренції, що дає можливість фірмам провадити частково і цінову політику. Монополістичні конкуренти вже мають змогу впливати на ринкову ціну, але ще несуттєво. Водночас в основі монополістичної поведінки лежить боротьба суб’єктів за споживчу вартість благ, що продукуються (за якість, фасон продукції тощо).

Історично монополістичний ринок з відповідним видом конкуренції почав формуватися в найрозвиненіших сього­дні країнах так званого традиційного капіталізму в першій половині ХІХ ст. Теоретично вони були «описані» і «зафіксовані» як окремий вид як ринку, так і конкуренції в першій третині ХХ ст. відомими економістами Е. Чемберліном і Дж. Робінсон.

Вид 3-й — олігополістична конкуренція (від. грец. oligos — мало). Це конкуренція, за якої виробників певної продукції вже небагато, і вони монополізують виробництво і реалізацію основної маси продукції певного виду. Цей вид конкуренції також породив особливий вид (різновид) ринку — олігополістичний ринок, який теж є продуктом історичного чи функціонального розвитку конкурентного (досконалого конкурентного) ринку.

Олігополістичні фірми між собою взаємопов’язані, що дає можливість суттєво впливати як на обсяги виробництва, так і на ринкову ціну, тобто конкурентна поведінка олігополістичних фірм має значущий ціновий характер, що підтверджується їх ознаками.

Історично олігополістичні фірми виникли дещо пізніше за монополістичні, і сьогодні в сучасних розвинених економіках вони формують основний тип ринку, що поділяється на два основні види:

1) олігополістичний ринок, за якого монополізація ринкової влади охоплює переважно виробників (продавців) продукції;

2) олігопсонічний ринок, за якого монополізація охоплює вже покупців, чи споживачів, продукції. Як ствер­джується у сучасній західній економічній літературі, боротьба (конкуренція) між олігополією та олігопсонією є тим механізмом, за допомогою якого встановлюється ринкова ціна на певний товар.

Вид 4-й — абсолютно монополістична конкуренція, або природно монополістична конкуренція. На її основі теж формується особливий тип ринку — абсолютно монополі­стичний ринок, або природно-монополістичний ринок. Це ринок (і конкуренція), за умов якого певну продукцію продукує один виробник, який абсолютно монополізує економічну владу на ринку. Водночас покупців цієї продукції є як завгодно багато.

Розрізняють два різновиди абсолютної монополії: