Розділ 3. Ринкове господарство як вища суспільна форма функціонування товарного виробництва

Причина 1-а — закон конкуренції, під впливом якого виробники диференціюються, як зазначено в попередніх пара­графах, за масштабами капіталу: одні з них розоряються, інші укрупнюються. Таке укрупнення врешті-решт призводить до монополізації економічної влади на ринку і в економіці загалом. Монопольний суб’єкт ринку внаслідок цього отримує можливість привласнювати монопольний надприбуток, який і є «матеріальним», чи економічним, втіленням монопольної влади на ринку.

Причина 2-а — є похідною від першої і зводиться до посилення концентрації капіталу. Згідно з поширеним у сучасній економічній літературі визначенням, концентрація капіталу — це розширення його ринкових масштабів за рахунок капіталізації частини прибутку, тобто його використання з метою економічного розвитку. Таке посилення концентрації капіталу теж виступає як одна з основних функцій конкуренції. Саме вона «породжує» великі, сильно концентровані фірми, які поступово монополізують економічну владу на ринку.

Причина 3-тя — централізація капіталу — полягає в об’єднан­ні чи поглинанні фірм і формуванні на цій основі висококонцентрованих фірм. Основна відмінність між процесами концентрації і процесами централізації капіталу полягає в тому, що за умов перших зростають масштаби капіталу за допомогою економічних методів, тобто, як ми вже зазначали, капіталізації частки прибутку, а за умов других на перше місце виходять позаекономічні методи (тобто добровільне або примусове, як наслідок розорення одних і збагачення інших, об’єднання фірм).

Причина 4-та — це поступовий перехід від індивідуальної до групової і потім до акціонерної форми власності, внаслідок чого виникають акціонерні компанії. Потреба у формуванні акціонерної власності також зумовлена потребами концентрації і централізації капіталу (лише великий за обсягом капітал мав змогу реалізувати такі великі економічні проекти, як будівницт­во шляхів, залізниць, електростанцій тощо).

Усі ці причини в сукупності призвели до виникнення монополій як, з одного боку, протилежності вільній чи досконалій конкуренції, а, з іншого, — як продовження її власного розвитку, але вже поза власними межами. Отже, на підставі викладеного доходимо такого висновку: монополія — це реально велика фірма (за обсягом капіталу), або об’єднання таких фірм, яка монополізує економічну владу на певному ринку чи на певному його сегменті і внаслідок цього отримує монопольний прибуток. Така монополізація економічної влади дає змогу впливати на процес ціноутворення і через його механізм отримувати монопольний прибуток.

Однак монополії — це не однорідна, не «гомогенна» форма розвитку капіталу та організації економічної власності. Вони можуть бути різними. І в основі цього їх розмаїття форм лежать різні причини. Економічні причини виникнення монополій ми вже аналізували. Окрім них можуть бути ще адміністративні (інституціональні) і природні, що породжують свої типи монополій.

Тип 1-й — адміністративна монополія, її виникнення спричиняє держава, позаекономічними (адміністративними) методами формуючи великі фірми-монополісти. Такі адмі­ністративні монополії були панівними в адміністративних економіках СРСР і країн так званого соціалістичного табору. Нині вони також формуються в країнах розвиненого чи традиційного капіталізму, але лише в деяких сегментах національного ринку (наприклад, у сфері оборони). Такі монополії абсолютно виключають конкуренцію, а ринок перетворюють на формальний інститут сучасної економіки, на якому ціни також формуються не методом балансування між попитом і пропозицією, а адміністративно, за певними «правилами». Адміністративна монополія «породжує» адміністративний ринок, який, як з’ясувалося на практиці, є вкрай низькоефективним.

Тип 2-й — інституційна монополія — теж формується за участі держави, але не методом «штучного» створення великих і монополізованих фірм, а методом надання податкових, цінових чи інших переваг певним фірмам. Такий тип був поширений на перших етапах розвитку капіталізму, точніше — в епоху виходу економіки з «вільного ринку» і початку розвитку процесів монополізації. Однак такі монополії формуються і за сучасних умов в окремих сегментах будь-якого сучасного національного ринку, що негативно впливає на ефективність функціонування національної економіки загалом.

Тип 3-й — це так звана природна монополія. Вона виникає з технологічних, природних чи інших причин позаекономічного характеру. За її умов попит на певний вид продукції чи послуг, які мають унікальний характер і майже не мають замінників, задовольняє одна фірма або, в кращому разі, кілька фірм. Такі монополії поширені в сфері водо-, газо-, електро-, теплопо­стачання, зв’язку і транспорту. Оскільки монополізація таких природно монополізованих фірм не завжди відповідає рівню чи масштабам їх концентрації (рівень монополізації може бути дещо, а то й значно вищий за рівень концентрації), то держава відповідними методами змушена їх регулювати. Найчастіше таке регулювання здійснюється за допомогою юридичного чи адміністративного запровадження верхньої (або нижньої) межі ринкових цін.

Тип 4-й — економічна монополія, або, як її називають у сучасній економічній літературі, підприємницька монополія. Вона формується з суто економічних причин (тому її, на відміну від природної, називають саме економічною, чи підприємницькою, монополією). Економічною причиною її виникнення є зростання концентрації капіталу: що вона вища, то більшою за «розмірами» чи обсягом капіталу стає фірма, то значніше вона монополізує ринкову владу на ринку чи його сегменті. Виникнути така монополія може також і внаслідок посилення централізації капіталу, тобто його добровільного або примусового укрупнення шляхом об’єднання фірм і зміцнення завдяки цьому їх монопольної влади.

Економічні монополії теж бувають різними залежно від ступеня концентрації і централізації капіталу.

Форма 1-а. Картель — об’єднання декількох фірм певної сфери виробництва, учасники якого зберігають економічну самостійність (продовжують бути власниками капіталу і виробленого продукту) і домовляються між собою, по-перше, про частку виробництва в загальному обсязі виробництва; по-друге, про ринкові ціни; по-третє, про ринки збуту. Картель — одна з найпростіших і історично первинних форм монополій. Вони були панівними в першу епоху розвитку монополізації виробництва, тобто в першій третині чи навіть у першій половині ХІХ ст., хоча і дотепер залишаються певним сегментом у монополізованому секторі економіки.

Форма 2-а. Синдикат — об’єднання низки фірм, учасники якого, на відміну від картелю, вже втрачають власність на вироблений продукт і комерційну самостійність. Збут продукції в синдикаті покладається на збутову контору. Ця форма монополії виникла майже одночасно з картелями і сьогодні має місце у монополізованому секторі економіки.

Форма 3-тя. Трест — це об’єднання низки фірм однієї або різних галузей виробництва, учасники якого втрачають як комерційну, так і виробничу самостійність. Частка кожної фірми в тресті визначається сумою акцій, якими вона володіє. Акції — це цінні папери (або різновид грошей, але грошей для капіталу, а не традиційних товарів), які підтверджують те, яким капіталом у вартісно-грошовій формі володіє фірма. Вважається, що акції як особливий тип грошей — це другий за значенням після паперових грошей економічний винахід. Своєю появою вони започаткували якісно новий етап в розвитку економіки, за умов якого капітал став надзвичайно мобільним і набув здатності легко змінювати власника, не переміщуючись реально чи «фізично». Отже, акції — це гроші капіталу, гроші для капіталу. А виникнення трестів, які вперше базуються на акціонерній основі, знаменувало собою не лише перехід економіки на новий, вищий, ступінь монополізації, а й якісно новий етап у розвитку економіки загалом. Виникнення і поширення акцій можна навіть назвати другою економічною революцією в історії розвитку національних економік (якщо виникнення паперових, тобто сучасних, грошей, вважати першою економічною революцією в розвитку практики господарювання).

На основі трестів починають формуватися ще складніші, ще сучасніші форми монополій.

Форма 4-та. Концерн — це велике об’єднання багатьох підприємств з різноманітних галузей економіки, у межах якого окремі фірми втрачають як право власності на капітал і вироблений продукт, так і комерційну і фінансову самостійність. Вони також формуються на акціонерній основі і знаменують собою перехід монополізації на вищий ступінь розвитку. В складі концерну фірми залишаються самостійними лише територіально, а в економічному і фінансовому сенсі концерн виступає як єдина фірма.

Форма 5-та. Конгломерат — це величезне об’єднання фірм з різних галузей, але пов’язаних між собою технологічно. Між собою такі фірми не конкурують, оскільки оперують на сегментах ринку, які між собою не перетинаються. У складі конгломерату фірми залишаються відносно автономними, однак управляються централізовано.

Форма 6-та. Консорціум — це той самий концерн, але провідне місце в ньому посідає певний банк чи виробнича корпорація, об’єднуючи навколо себе цілу низку фірм з метою реалізації таких великомасштабних економічних проектів, як, приміром, будівництво газо- чи електропроводів. На відміну від концерну чи конгломерату, консорціум є тимчасовим об’єднанням фірм, що після завершення роботи над певним економічним проектом, як правило, розпадається.

Загалом монополізація як економічний феномен впливає на сучасну економіку як позитивно, так і негативно. До негативних ефектів розвитку процесу монополізації слід віднести те, що він обмежує вільну конкуренцію, призводить до зростання прибутку не за рахунок удосконалення виробництва, а за допомогою цін. Позитивними ефектами процесу монополізації є те, що за його умов розширюються фінансові ресурси фірм і можливості їх ефективного економічного розвитку.

Загалом, характеризуючи монополії як економічний феномен з боку їх ефективності, слід відзначити, що на національний економічний розвиток вони впливають позитивно тоді, коли процес монополізації економічної влади не виходить за певні межі. Ці межі визначаються рівнем чи масштабом концентрації капіталу. Якщо масштаби монополізації економічної діяльності відповідають масштабам концентрації, то монополії, які за таких умов утворюються, можна визначити як нормальні. Будь-яка нормальна монополія— це прогресивне явище економічного розвитку, вона символізує собою економічний прогрес і сприяє підвищенню ефективності економіки загалом. Однак якщо масштаби монополізації ринку (і економічної влади) вищі за масштаби концентрації виробництва, монополія втрачає позитивні ознаки нормальної монополії і перетворюється в деформовану монополію, або наднормальну, чи ненормальну. Така монополія — вже очевидно негативне явище в розвитку економіки, і держава повинна регулювати її адміністративними, інституціональними чи економічними методами. Державне регулювання монополій у практиці господарювання відоме як антимонопольна політика, основною метою якої є трансформувати «спотворену» монополію чи ненормальну монополію в нормальну. В трансформаційній економіці України теж провадиться таке антимонопольне регулювання, межі якого ви­значені відповідними законами.