Розділ 2. Цілі економічної діяльності людини та суспільні форми організації їх досягнення

• підприємницькі здібності;

• науково-технічний прогрес;

• інформація.

Перші два фактори виробництва в економічній літературі називають скорочено відповідно «земля» і «робоча сила». Робоча сила — це сукупність фізичних, розумових здібностей, знань, навичок, компетентностей, які має людина-працівник. Поняття «робоча сила» відбиває потенційну здатність людини до праці. Праця — це процес реалізації людиною своїх здібностей до праці при прямій або непрямій участі у виробництві матеріальних і/або нематеріальних благ. Рівень реалізації людиною своїх здібностей до праці сильно залежить від матеріальної і моральної його зацікавленості й умов праці.

Характер виконуваної праці залежить від виду економічної діяльності, до якої відноситься підприємство, а також посади і виконуваних функцій працівника. Наприклад, праця шахтаря вимагає, крім професійних, високих фізичних здібно­стей, а праця директора шахти — крім високих підприємницьких — високих розумових здібностей.

Робочу силу вважають особистою, а засоби виробництва — речовим фактором виробництва. Носій робочої сили — людина, яка має певні фізичні і розумові здібності — має необхідні знання, навички, компетенції для виконання покладених на нього обов’язків. Він є головним фактором виробництва. Якість персоналу і людських ресурсів конкретного підприєм­ства визначається якістю робочої сили усіх його працівників: від генерального директора до вахтера. Персонал підприєм­ства — це сукупність постійних працівників, які отримали необхідну професійну підготовку.

Персонал і працівники, які працюють тимчасово на основі контракту, становлять людські (трудові) ресурси підприємства. Від якості людських ресурсів залежить ефективність діяльності і подальшого розвитку будь-якого підприємства. Навіть найсучасніші і найефективніші засоби праці при низькій якості організації їх використання і обслуговування працівниками підприємства виявляться збитковими. Загальновизнано, що людські ресурси є головною цінністю будь-якого підприємства.

З предметів праці виготовляються матеріальні продукти або вони використовуються для надання послуг. За допомогою засобів праці виробляють продукти і послуги або забезпечують необхідні умови праці.

Сукупність всіх факторів виробництва на чолі з людськими ресурсами представляє продуктивні сили суспільства. Рівень розвитку продуктивних сил значною мірою визначає ефективність суспільного виробництва.

Продуктивні сили і виробничі відносини безперервно розвиваються.

А. Сміт, а потім К. Маркс обґрунтували, що суспільний розподіл і кооперація праці забезпечують зростання її продуктивності. Відбувається це за рахунок виробництва меншої кількості видів продуктів у великих об’ємах, вужчої спеціалізації працівників на виконанні певних операцій, більш широкого застосування досконалих методів організації виробництва, машин, устаткування і технологій.

А. Сміт у роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776 р.) навів такий приклад. В одній з мануфактур десять працівників, кожен з яких виконує тільки певні виробничі операції, випускали на день 48 тис. шпильок. Якби вони працювали поодинці і кожен не спеціалізувався би на певній операції, то він зміг би виготовити не більше 20 шпильок на день. Отже, розподіл і кооперація праці в цьому випадку забезпечили підвищення її продуктивності в 240 разів (48 000 : 200).

К. Маркс запропонував розрізняти загальний, частковий і одиничний розподіл праці. Нині в кожній країні в результаті загального розподілу праці виділяють великі сфери економічної діяльності: промисловість, сільське господарство, будівництво; транспорт і зв’язок; торгівля, громадське харчування, охорона здоров’я; освіта, культура, мистецтво, наука та інші. Частковий розподіл праці полягає в розподілі великих сфер економічної діяльності на галузі. Наприклад, промисловість України включає такі галузі: машинобудування і металообробка; легка; харчова; паливна; чорна металургія; виробництво будматеріалів; хімічна і нафтохімічна; лісова і деревообробна промисловість; електроенергетика й інші. Потім галузі поділяються на підгалузі. Так, машинобудування і металообробка включає важке машинобудування, сільськогосподарське, транспортне і т. ін.

До часткового розподілу праці відносять і розподіл кожної підгалузі промисловості на підприємства. Окрім галузевого, існує територіальне розділення в рамках кожної країни, а також і міжнародне.

Одиничний розподіл праці полягає у виділенні усередині кожного підприємства окремих цехів, відділів, служб, що спеціалізуються на певних видах діяльності.

Раціональний розподіл і кооперація праці сприяють підвищенню її продуктивності. У міру розвитку продуктивних сил відбувається збільшення кількості галузей і підгалузей народного господарства, а також підприємств.

В Україні з 01.01.2012 р. введена в дію нова «Класифікація видів економічної діяльності» (КВЕД), розроблена Держспоживстандартом України. КВЕД є національною класифікацією, ідентичною базовій міжнародній статистичній «Класифікації видів економічної діяльності ЄС, — NACE». Згідно з КВЕД, в Україні виділені 38 великих сфер економічної діяльності.

Важливу роль у процесі виробництва відіграють засоби праці. До їх складу входять машини й устаткування; вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої; обчислювальна техніка; транспортні засоби, трубопроводи, нафтопроводи, газо­проводи, будівлі виробничого призначення; споруди (тунелі, естакади). Склад засобів праці також сильно залежить від виду економічної діяльності, до якої відноситься підприєм­ство. Наприклад, у комерційних банках серед машин переважають комп’ютери, а на машинобудівному заводі — верстати і технологічне устаткування. Засоби праці в грошової форми в сучасній економічній літературі називають основним капіталом. Предмети праці включають сировину і матеріали, з яких виготовляються продукти або які використовують для надання послуг. Сировина — це предмети праці, що піддавалися раніше дії праці і призначені для подальшої переробки. При цьому розрізняють:

• первинну сировину: здобуту залізну руду, цукровий буряк, бавовну-сирець тощо;

• вторинну сировину — вироби, що зробилися непридатними і підлягають переробці (металобрухт, макулатуру тощо).