Розділ 2. Цілі економічної діяльності людини та суспільні форми організації їх досягнення

Для порівняння, у 1990 р. колишній СРСР посідав 33 місце у світі. Як бачимо, жодна з перелічених вище найбільш розвинених республік колишнього СРСР за 20 років самостійного розвитку не змогла навіть наблизитися до результату 1990 р. Доводиться констатувати, по суті, негативну соціально-економічну ефективність ринкового реформування економіки в нашій країні та в деяких інших колишніх республіках СРСР за минулі 20 років.

У 2011 р. найвищі індекси розвитку людського потенціалу мали: Норвегія — 1-ше, Австралія — 2-ге, Нідерланди — 3-тє, США — 4-те місце.

5.2. Виробництво як спосіб, форма й умова задоволення потреб та інтересів. Суспільний продукт і його структура

Економічні потреби населення будь-якої країни в умовах товарного виробництва задовольняються тільки за рахунок господарської діяльності, функціонування суспільного виробництва в цій країні і в країнах-експортерах. Це спонукає людей до прямої або непрямої участі у виробництві.

Виробництво — це керований людьми процес, спрямований на забезпечення ефективної взаємодії усіх його факторів з метою виготовлення матеріальних і нематеріальних благ (продуктів) для задоволення індивідуальних і суспільних потреб.

Продукти за різними класифікаційними ознаками розділяються на групи. Наприклад, в залежності від подальшого призначення виділяють дві групи:

• продукти виробничого призначення;

• продукти споживчого призначення.

Продукти виробничого призначення (засоби виробництва, предмети праці, енергетичні ресурси) використовують в процесі виробництва, а продукти споживчого призначення призначені для особистого споживання або використання у домогосподарстві. Багато видів продуктів і послуг мають замінники (субститути), тобто здатні замінювати один одного, виконуючи ідентичні функції, задовольняючи ті самі або схожі потреби. Наприклад, потребу людини у білках можна задовольнити споживанням м’яса, риби, хліба, квасолі тощо.

Продукти виробничого і споживчого призначення за матеріально-речовим складом можна поділяти на матеріальні продукти, послуги, об’єкти інтелектуальної власності (винаходи; корисні моделі; твори літератури, мистецтва і науки; комп’ютерні програми; бази даних). В економічній літературі об’єкти інтелектуальної власності відносять до послуг, тобто всі продукти поділяють на матеріальні продукти та послуги.

На думку більшості економістів, і це відбито в документах ВТО та інших міжнародних організацій, відмінною рисою по­слуги є її нематеріальний характер. У той самий час деякі автори виділяють матеріальні послуги, наприклад, перевезення вантажів, прання білизни, виконання будівельних, монтажних, земляних, ремонтних робіт.

Слід зазначити, що в економічній літературі для позначення матеріальних продуктів виробництва помилково широко використовується термін «товар», хоча під товаром слід розуміти все, що вироблено для продажу на ринку та може задовольнити потреби, тобто матеріальні товари і послуги.

Будь-якій продукт виробництва (матеріальний продукт чи послуга) характеризується певною корисністю. Корисність продукту виробництва — це його здатність задовольняти певні потреби людей. Наприклад, за допомогою легкового автомобіля задовольняється потреба в пересуванні. Для оцінки його корисності використовуються найбільш важливі характеристики: надійність, економічність, довговічність, безпека, швидкість, колір, форма, оформлення салону тощо. Детальніше блага і їх корисність будуть розглянуті у главі 8.

Залежно від продуктів, що виробляються, виділяють виробництво матеріальне і нематеріальне. Виробництво матеріальне — це виробництво матеріальних продуктів. Нематеріальне виробництво — це виробництво послуг, включаючи й об’єкти інтелектуальної власності.

Виробництво носить суспільний характер, оскільки навіть окремий виробник продуктів або послуг, фермер в умовах товарного виробництва бере участь у суспільному розподілі праці. Оскільки задовольняти індивідуальні і суспільні потреби необхідно постійно, то і суспільне виробництво функціонує безперервно. Суспільне виробництво як постійно функ­ціонуючий і поновлюваний процес має назву суспільного відтворення.

Матеріальні продукти, що виробляються, поділяють на продукти проміжного і кінцевого споживання. Продукт, який потребує подальшої переробки, є продуктом проміжного споживання. Наприклад, з борошна потім випікають хліб, з тканини шиють костюми, сукні, верхній одяг і тому подібне, з металу виробляють машини побутового і виробничого призначення.

Сукупність вироблених у країні за певний період матеріальних і нематеріальних продуктів виробничого і споживчого призначення формує суспільний продукт.

У процесі функціонування суспільного відтворення суспільний продукт проходить чотири послідовні стадії: виробництво, розподіл, обмін і споживання. Ці стадії тісно пов’язані між собою і взаємодіють. Головну роль відіграє стадія виробництва, на якій і створюється суспільний продукт.

На стадії розподілу визначаються частки окремих осіб, колективів, класів у виробленому громадському продукті. Кожній економічній системі, а в її рамках — кожній існуючій моделі — властивий свій спосіб розподілу створюваного суспільного продукту. Він залежить від рівня соціальної спрямованості економіки і визначається існуючими законами та нормативними актами щодо розміру мінімальної оплати праці, податків на доходи громадян і майно, розміру пенсій, стипендій студентів, соціальних виплат і тому подібне. Від способу розподілу створюваного суспільного продукту залежить рівень стимулів працівників до трудової і ділової активності і продуктивність праці.

Продуктивність праці — це результативність, ефективність конкретної праці за одиницю часу (рік, місяць, доба, година). Наприклад, річна продуктивність праці на будь-якому вітчизняному підприємстві визначається за формулою: