Розділ 2. Цілі економічної діяльності людини та суспільні форми організації їх досягнення

М. І. Туган-Барановський підкреслював, що рівень зар­плати визначається продуктивністю праці і соціальною (чи економічною) силою договірних сторін про рівень заробітної плати. Економічна слабкість робітників часто змушує їх продавати робочу силу капіталістові за будь-яку ціну. Збільшенню соціальної сили робітників сприяють профспілки, організованість робітників, можливість змінити місце роботи. Коли робітники розрізнені, хазяїну легко пригрозити звільненням будь-кому і знизити зарплатню. Економічна і соціальна слабкість робітників досі характерна для більшості галузей і підприємств України.

У своїй роботі «Теорія економічного розвитку» (Theory of Economic Development), виданою у 1912 р., відомий авст­рійський економіст і соціолог Йозеф Шумпетер підкреслив принципову відмінність у мотивах господарської діяльності підприємця й інших суб’єктів. Він дійшов висновку, що мотиви підприємця абсолютно нераціональні і пов’язані з такими поняттями як саморозвиток особистості, подолання труднощів, успіх, радість творчості і т. п. Іншими словами, ієрархія потреб підприємців відрізняється від ієрархії потреб людини, запропонованої А. Маслоу. Для інших же суб’єктів господарської діяльності характерні раціональніші мотиви, тобто відповідність ієрархії потреб людини, запропонованої А. Маслоу.

Створення ефективної системи мотивації праці на підприємстві дозволяє сформувати висококваліфікований персонал, забезпечити високий рівень використання його трудового потенціалу, а також ефективне функціонування і стратегічний розвиток підприємства. За відсутності висококваліфікованого персоналу успіх підприємства будь-якого виду діяльності неможливий.

З метою посилення системи мотивації праці на підприєм­ствах України необхідно забезпечити істотніше перевищення законодавчо установленого розміру мінімальної заробітної платні над заниженим рівнем прожиткового мінімуму. Так, у першому півріччі 2000 р. розмір мінімальної заробітної платні — 90 грн на місяць — складав менше 30 % прожиткового мінімуму працездатної людини — 287,6 грн. Такий низький розмір мінімальної заробітної платні, по суті, не повинен затверджуватися, оскільки він штовхає громадян на «рабську» працю або на пошук заробітку за кордоном. Крім того, при розрахунку прожиткового мінімуму працездатної людини треба виходити з наявності у нього як мінімум однієї дитини, яку він повинен забезпечити. Тільки на 1 липня 2009 р. поступово була досягнута рівність цих величин. Упродовж 2011 р. розмір мінімальної заробітної плати змінювався в межах від 941 до 1004 грн на місяць, що відповідало розміру прожиткового мінімуму працездатної людини. Згідно із Законом «Про Державний бюджет України на 2012 рік» з 1 січня 2012 р. розмір мінімальної заробітної плати — 1073 грн, а з 1 грудня він складе 1134 грн. На такому самому рівні передбачені розміри прожиткового мінімуму працездатної людини.

У Франції, наприклад, розмір мінімальної заробітної плати на 01.01.2012 р., за даними Міністерства праці, зайнятості й охорони здоров’я Франції, склав 1398,37 євро на місяць при тривалості робочого тижня 35 годин [13]. Він приблизно на один порядок вище, ніж у нашій країні. При цьому ціни на продовольство у нас вже практично зрівнялися з французькими.

На передових вітчизняних підприємствах добрі результати дає використання соціальних пакетів. Соціальний пакет — це винагорода за працю працівника, яку він отримує понад заробітну плату у вигляді медичної страховки, оплати транспортних витрат, утримування дітей в дитячих садках, обідів, путівок у будинки відпочинку, пільгових кредитів на житло і тому подібне. Подібні винагороди успішно використовуються і на зарубіжних підприємствах. На жаль, підприємства, які до 1991 р. мали добре розвинену соціальну інфраструктуру у вигляді пансіонатів, дитячих садків, піонерських таборів, будинків відпочинку, житлових будинків, поліклінік тощо, усього цього позбулися значною мірою або навіть повністю.

Резюме

Економічні потреби населення будь-якої країни в умовах товарного виробництва задовольняються тільки за рахунок господарської діяльності в цій країні і в країнах-експортерах. Потреби людей є джерелами економічних інтересів, тобто прагнення до якнайповнішого й ефективнішого їх задо­волення.

Діє загальний економічний закон підвищення потреб. Тому у будь-якій країні економічні потреби безмежні, а виробничі ресурси для їх задоволення обмежені. Завжди існує проблема вибору: які матеріальні продукти і послуги і в якому об’ємі виробляти в певний період часу для кращого задоволення першочергових потреб. Сутність цієї проблеми відбиває модель, яка отримала назву кривої виробничих можливостей.

Підвищення потреб є основою для посилення мотивації людей до праці. Ефективному використанню матеріальних, моральних і інших стимулів на підприємствах сприяють концептуальні моделі мотивації А. Маслоу, Й. Шумпетера, М. І. Туган-Барановського.

Корисність продуктів, тобто здатність задовольняти певні потреби, залежить від якості їх виробництва та сервісного і післяпродажного обслуговування.

У результаті функціонування суспільного виробництва впродовж певного періоду часу створюється суспільний продукт у вигляді матеріальних і нематеріальних економічних благ споживчого і виробничого призначення. Об’єм суспільного продукту вимірюють у натуральних і грошових одиницях.

У процесі сучасної НТР швидко удосконалюються всі фактори виробництва, тобто продуктивні сили. Людські ресурси і засоби праці є взаємозамінними факторами виробництва. Тому в промислово розвинених країнах скорочується чисельність працівників, зайнятих у виробничій сфері, та збільшується у сфері послуг.

Рівень розвитку продуктивних сил значною мірою визначає ефективність суспільного виробництва. Подальший розвиток суспільного розподілу і кооперації праці забезпечують зростання її продуктивності. Розрізняють загальний, частковий і одиничний розподіл праці.

Основні поняття та категорії

Абсолютне (потенційно можливе) задоволення потреб — визначають в певній країні за конкретний період часу за умови повного й ефективного використання усіх факторів вироб­ництва та відсутності безробіття.

Виробництво — керований людьми процес, спрямований на забезпечення ефективної взаємодії усіх його факторів з метою виготовлення матеріальних і нематеріальних благ (продуктів) для задоволення індивідуальних і громадських потреб.

Економічний інтерес — прагнення до якнайповнішого й ефективнішого задоволення усвідомлених економічних потреб окремої людини, колективу людей, соціальної групи, населення окремої країни, певного об’єднання держав, світової спільноти.

Економічні потреби — потреби, задоволення яких пов’я­зане з господарською діяльністю, з процесом виробництва матеріальних продуктів і послуг.

Закон підвищення потреб — у міру економічного і духовного розвитку суспільства відбувається підвищення потреб як у кількісному, так і якісному плані.