Розділ «Дика качка»

Р е л л і н г. Дурниці.

Я л ь м а р (стихає, підходить до дивана і, схрестивши руки, дивиться на Гедвіг.) Ось вона й лежить… Тиха… Нерухома!…

Р е л л і н г (намагаючись вийняти пістолет). Ні, як міцно тримає…

Г і н а. Облиште, Реллінгу, не ламайте їй пальчиків. Залиште їй левольвер.

Я л ь м а р. Нехай забере із собою в могилу.

Г і н а. Так, нехай. Але не можна ж дівчинці лежати тут напоказ. Треба її віднести до неї в комірчину. Берися, Екдалю.

Яльмар і Гіна беруть Гедвіг.

Я л ь м а р. О, Гіно! Гіно! Як ти це витерпиш!

Г і н а. Будемо помагати одне одному. Тепер нам нема чого ділити її.

М о л ь в і к (простягаючи руки, мурмоче). Хвала всевишньому! Із землі взята єси — і в землю відійдеш.

Р е л л і н г (пошепки). Заткни свою пельку, ти п’яний.

Я л ь м а р і Г і н а виносять тіло до кухні. Реллінг зачиняє за ними двері. Мольвік пробирається до виходу.

Р е л л і н г (підходить до Грегерса). Ну а мене ніхто не обдурить, що це був випадок.

Г р е г е р с (який увесь час стояв у нестямі від жаху, здригається). Ніхто не може сказати, як це сталося. Жахливо!

Р е л л і н г. Пострілом обсмалило плаття. Вона, отже, приставила пістолет до грудей і спустила курок.

Г р е г е р с. Гедвіг померла недаремно. Бачили ви, яку душевну велич виявив він угорі?

Р е л л і н г. У хвилину горя, стоячи над вмерлим, багато хто виявляє душевну велич. Але чи надовго, по-вашому, йому стане цієї величі?

Г р е г е р с. Та невже не вистачить на все життя?

Р е л л і н г. Не мине й року, як бідолашна Гедвіг стане для нього лише красивою темою для декламації.

Г р е г е р с. І ви смієте так говорити про Яльмара Екдаля?