Розділ «Дика качка»

Р е л л і н г. Застрелилась! (Відсуває стіл і починає оглядати Гедвіг.)

Я л ь м а р (навколішках, зі страхом стежачи за ним). Адже не дуже небезпечно? Ні, Реллінг? І крові майже нема. Адже не дуже небезпечно?

Р е л л і н г. Як це трапилося?

Я л ь м а р. Хіба я знаю!…

Г і н а. Вона хотіла застрелити дику качку.

Р е л л і н г. Дику качку?

Я л ь м а р. Мабуть, пістолет розрядився.

Р е л л і н г. Гм… Так.

Е к д а л ь. Ліс помстився. А я, проте, не боюся. (Виходить на горище і засуває за собою двері.)

Я л ь м а р. Ну, Реллінгу… Чого ж ти мовчиш?

Р е л л і н г. Куля влучила в груди.

Я л ь м а р. Але ж вона одужає?…

Р е л л і н г. Хіба ти не бачиш — вона мертва.

Г і н а (вибухаючи слізьми). Дитино моя, доню!…

Г р е г е р с (хрипко). У безодні морській.

Я л ь м а р (схоплюючись). Ні! Ні! Вона повинна жити! Реллінгу!… Ради Бога… Хоч на хвилинку… Хоч на секунду, щоб я встиг сказати їй, як безмежно я любив її завжди!

Р е л л і н г. Просто в серце. Внутрішній крововилив. Моментальна смерть.

Я л ь м а р. А я гнав її від себе, немов дикого звіра! І вона забилась на горище і вмерла з любові до мене! (Ридає.) Ніколи не поправити цього! Не сказати їй! (Заламуючи руки, кричить угору.) О ти, там!… Якщо ти тільки є!… Навіщо ти допустив це!

Г і н а. Мовчи, мовчи, — не треба Бога хулити! Мабуть, ми були не гідні, щоб вона залишалася з нами.

М о л ь в і к. Дівчинка не вмерла, а спить.