Розділ «Дика качка»

Г р е г е р с. І це тепер, коли йому потрібна була цілковита самотність для жорстокої душевної боротьби!…

Г і н а (знімаючи накидку). Так, мужчини мужчинами і залишаються. Бог знає, куди його Реллінг потяг! Я забігала до мадам Еріксен — там їх нема.

Г е д в і г (ковтаючи сльози). А якщо він не повернеться більше?

Г р е г е р с. Повернеться. Завтра я йому принесу таку вісточку, що ви побачите, як він повернеться. Спіть спокійно, Гедвіг. Добраніч! (Виходить.)

Г е д в і г (ридаючи, кидається матері на шию). Мамо, мамо!

Г і н а (гладить її по спині і зітхає). Ох, ох, правду казав Реллінг. Так завжди буває, коли всякі божевільні лізуть тут зі своїми інтриганськими вимогами.

Дія п’ята

Павільйон Яльмара Екдаля. Сірий, холодний ранок. Шибки занесено мокрим снігом. Г і н а у фартушку виходить з кухні з щіткою і ганчіркою і йде до дверей у вітальню. У той же час з вхідних дверей швидко входить Г е д в і г.

Г і н а (зупиняючись). Ну?

Г е д в і г. Знаєш, мамо, він, здається, у Реллінга…

Г і н а. Ось бачиш!

Г е д в і г. Двірничка каже, чула, що Реллінг уночі двох притяг із собою.

Г і н а. Я так і думала.

Г е д в і г. Але що з того, коли він не хоче повернутися до нас.

Г і н а. Ну то я піду хоч поговорю з ним.

С т а р и й Е к д а л ь у халаті й капцях з розкуреною люлькою виходить з дверей своєї кімнати.

Е к д а л ь. Слухай, Яльмаре… Яльмара нема вдома?

Г і н а. Нема, здається, пішов.

Е к д а л ь. Так рано? Та ще в таку хуртовину? Ну що ж, будь ласка, — я можу зробити ранковий обхід і сам. (Відсуває з допомогою Гедвіг одну половинку дверей на горище і входить туди.)

Гедвіг засуває за ним двері.