Розділ «Дика качка»

Г е д в і г. Атож, коли пощастить.

Г р е г е р с. Але у вас, мабуть, мало вільного часу. Ви, звичайно, ходите до школи?

Г е д в і г. Ні, тепер уже не ходжу. Тато боїться, що я очі зіпсую.

Г р е г е р с. То він сам вас вчить?

Г е д в і г. Тато обіцяв, та все ніколи йому.

Г р е г е р с. А крім нього, хтось вам допомагає?

Г е д в і г. Допомагає. Кандидат Мольвік. Але він не завжди… У пристойному вигляді… Отже…

Г р е г е р с. П’є?

Г е д в і г. Мабуть.

Г р е г е р с. Ну, значить, вільний час маєте. А там, очевидно, зовсім інший світ, чи не так?

Г е д в і г. Зовсім інший. Там стільки дивовижного.

Г р е г е р с. Дивовижного?

Г е д в і г. Так. Великі шафи з книгами; більшість книг з малюнками.

Г р е г е р с. Он як!

Г е д в і г. І ще там є старовинна шифоньєрка з шухлядами та кришечками і великий годинник з фігурками, що вистрибують. Тільки годинник більше не ходить.

Г р е г е р с. Отже, час зупинився там — у дикої качки.

Г е д в і г. Атож. А ще там є старий ящик з фарбами і багато іншого… І книги, книги!…

Г р е г е р с. І ви їх читаєте?

Г е д в і г. Так, коли щастить. Тільки там переважно англійські, а я не розумію по-англійськи. Але тоді я розглядаю малюнки. Там є одна велика книга під назвою: «Harryson’s History of London»[11]. Їй, мабуть, років із сто. І в ній стільки малюнків. На першій — смерть з пісковим годинником у руках і дівчина. Брр! Мені це не подобається. Зате на інших картинах усе церкви, замки, вулиці чи великі кораблі пливуть морем під вітрилами.

Г р е г е р с. Звідки ж у вас усі ці дива?