Розділ «Привиди»

Ф р у А л в і н г (повертаючись). Освальде… Освальде… Дитино моя…

О с в а л ь д (за нею). Невже нема в тебе у грудях серця… Серця матері, якщо ти можеш бачити мої муки… І цей нестерпний страх?

Ф р у А л в і н г (після хвилинної мовчанки, твердо). Ось тобі моя рука.

О с в а л ь д. Ти згодна?…

Ф р у А л в і н г. Якщо це буде конче потрібно. Але цього не буде. Ні-ні, ніколи! Неможливо!

О с в а л ь д. Будемо сподіватися. І постараємось жити разом, якомога довше. Спасибі, мамо. (Сідає в крісло, присунуте до дивана.)

Світає. Лампа все горить на столі.

Ф р у А л в і н г (обережно підходить до Освальда). Ти тепер заспокоївся?

О с в а л ь д. Так.

Ф р у А л в і н г (нахиляючись до нього). Ти просто уявив собі весь цей жах, Освальде. Все це лише уява. Ти не витримав удару. Але тепер ти відпочинеш… Вдома, у своєї матері, мій ненаглядний хлопчику. Все, на що тільки вкажеш, ти одержиш, як у дитинстві. Ось бачиш… Припадок минув. Бачиш, як легко все обійшлося. О, я знала!… І бачиш, Освальде, який чудовий день настає? Яскраве сонце. Тепер ти побачиш свою батьківщину в справжньому світлі. (Підходить до стола й гасить лампу.)

Сходить сонце. Льодовик і вершини скель у глибині ландшафту опромінені яскравим сяйвом вранішнього сонця.

О с в а л ь д (сидить, не рухаючись, у кріслі спиною до балкона й раптом говорить). Мамо, дай мені сонце.

Ф р у А л в і н г (біля стола, здивовано). Що ти говориш?

О с в а л ь д (повторює глухо, беззвучно). Сонце… Сонце…

Ф р у А л в і н г (кидається до нього). Освальде, що з тобою?

Освальд якось весь осунувся в кріслі, всі м’язи ослабли, обличчя бездумне; погляд тупо заглибився в простір.

(Тремтить від жаху.) Що це? (Гукає.) Освальде! Що з тобою! (Падає перед ним навколішки і трясе його.) Освальде! Освальде! Поглянь на мене! Ти не пізнаєш мене?

О с в а л ь д (як і раніш, беззвучно). Сонце… Сонце…

Ф р у А л в і н г (в розпачі схоплюється, хапає себе обома руками, рве на собі коси й кричить). Немає сил витримати!… (Шепоче, із застиглим від жаху обличчям.) Не витримати! Ніколи! (Раптом.) Де в нього це? (Гарячково нишпорить у нього на грудях.) Ось! (Відступає на кілька кроків і кричить.) Ні! Ні! Ні!… Так!… Ні! Ні! (Стоїть обіч нього, вхопившись обома руками за голову, й дивиться на нього з виразом німого жаху.)

О с в а л ь д (сидить нерухомо, повторює тим самим тоном). Сонце… Сонце…