Розділ «Привиди»

Е н г с т р а н. Слабість наша людська, дочко!

Р е г і н а. Ще б пак!

Е н г с т р а н. Ох, багато на цьому світі спокус. Проте сьогодні рано, — от як перед Богом кажу, — пів на шосту я вже встав до роботи.

Р е г і н а. Так-так. Тільки забирайся ти звідси, мерщій. Не хочу я тут з тобою стояти, як на рандеву.

Е н г с т р а н. Чого не хочеш?

Р е г і н а. Не хочу, щоб застав тебе хто-небудь тут. Ну йди-йди своєю дорогою.

Е н г с т р а н (ще наближається до неї). Ну, ні, не піду, поки не поговорю з тобою. По обіді я впораюся з цією роботою там, у шкільному домі, а ввечері подамся пароплавом додому, в місто.

Р е г і н а (крізь зуби). Гладенької дороги!

Е н г с т р а н. Спасибі, дочко! Завтра тут будуть посвятини притулку, то вже без хмільного не обійдеться. Хай же ніхто не скаже про Якоба Енгстрана, що він дався на спокусу.

Р е г і н а. Е!

Е н г с т р а н. А так. Завтра тут до біса буде великого панства. І пастора Мандерса чекають з міста.

Р е г і н а. Він ще сьогодні приїде.

Е н г с т р а н. От бачиш. Отож я й не хочу, чорт забирай, щоб він міг сказати про мене що-небудь отаке, — розумієш!

Р е г і н а. Так он воно що!

Е н г с т р а н. Чого?

Р е г і н а (дивлячись пильно на нього). Що ж це таке, на чому це ти знову збираєшся піддурити пастора Мандерса?

Е н г с т р а н. Цить-бо!… Чи ти з глузду з’їхала!… Піддурити? Пастор Мандерс — така доброчинна людина, та щоб я мав намір його піддурити!… Так ось що я хотів тобі сказати. Бачиш, сьогодні ввечері я від’їжджаю додому.

Р е г і н а. Ну і їдь. І що швидше, то краще.

Е н г с т р а н. Так, але я хочу забрати тебе додому, Регіно.

Р е г і н а (відкривши рот від здивування). Мене? Що ти верзеш?