Розділ «Ляльковий дім»

Н о р а (стиха сміється). Торвальд і тепер так каже. (Сварить пальцем.) Але «Нора, Нора» не така вже й навіжена, як вам здається. Нам справді не так жилося, щоб я могла тринькати гроші. Нам обом доводилося працювати.

Ф р у Л і н н е. І тобі?

Н о р а. Так, я робила різні дрібниці, вишивала, плела, гаптувала тощо. (Рвучко встає.) Ти ж бо знаєш, що Торвальд залишив працю в міністерстві, коли ми одружилися. Не мав ніяких надій на підвищення, а йому треба було заробляти більше, ніж доти. Але першого року він страшенно перевтомлювався. Йому доводилося брати всяку додаткову роботу, ти ж розумієш, і він працював з ранку до пізнього вечора. Зрештою він не витримав і захворів, хвороба була смертельна, й лікарі сказали, що йому необхідно поїхати на південь.

Ф р у Л і н н е. Чула. Ви, здається, пробули цілий рік в Італії?

Н о р а. Так. Повір, що нам нелегко було зрушити з місця. Івар тоді щойно народився. Але, звичайно, довелося їхати. Яка то була дивовижна подорож! І вона врятувала Торвальдові життя. Та скільки це коштувало, Кристино!

Ф р у Л і н н е. Уявляю собі.

Н о р а. Тисячу двісті спецій-далерів. Чотири тисячі вісімсот крон. Купу грошей.

Ф р у Л і н н е. Справді багато, але принаймні велике щастя, що вони знайшлися.

Н о р а. Скажу тобі, що їх нам дав батько.

Ф р у Л і н н е. Он що. Здається, він десь тоді й помер.

Н о р а. Так, Кристино, тоді. І подумай, я не могла поїхати й доглянути його. Я от-от мала народити Івара і повинна була доглядати тяжко хворого Торвальда. Сердешний батько! Я так його любила, Кристино. Це найбільше горе, якого я зазнала, відколи вийшла заміж.

Ф р у Л і н н е. Я знаю, ти його дуже любила. І ви зразу поїхали до Італії?

Н о р а. Так, ми ж бо вже мали гроші, і лікарі квапили нас. Тож через місяць ми поїхали.

Ф р у Л і н н е. І твій чоловік повернувся цілком здоровий?

Н о р а. Здоровий-здоровісінький.

Ф р у Л і н н е. А… Доктор?

Н о р а. Себто?

Ф р у Л і н н е. Здається, служниця сказала, ніби той пан, що прийшов разом зі мною, — доктор.

Н о р а. Так, то доктор Ранк, але він прийшов не лікувати, він наш найближчий приятель і принаймні раз на день навідується до нас. Ні, Торвальд відтоді ніколи не хворів. І діти жваві й здорові, і я так само. (Схоплюється і плеще в долоні.) Господи Боже, Кристино, як гарно жити і почувати себе щасливою!… Але ж це казна-що… Я говорю тільки про себе. (Сідає на стільчик біля фру Лінне і кладе руки їй на коліна.) Не сердься на мене!… Скажи, то правда, що ти не любила свого чоловіка? Чого ж ти вийшла за нього заміж?

Ф р у Л і н н е. Тоді ще була жива моя мати, але хворіла, вже не вставала з ліжка. А крім того, мені ще треба було піклуватися про своїх двох менших братів. Тож я подумала, що було б нерозважно відмовити йому.