Розділ «Ляльковий дім»

Г е л ь м е р. Ну, ну, не хвилюйся, я, звичайно, тільки жартую…

Н о р а (йде до столика праворуч). Мені б і на думку не спало чинити всупереч тобі.

Г е л ь м е р. Так, я знаю, ти ж дала мені слово… (Підходить до неї.) Ну, нехай, тримай при собі свої маленькі різдвяні секрети, люба моя Норо. Вони однаково виявляться сьогодні ввечері, коли ми засвітимо ялинку.

Н о р а. Ти не забув запросити доктора Ранка?

Г е л ь м е р. Забув. Та нічого, він же й так вечеряє в нас. Зрештою, я його запрошу, коли він прийде сюди перед обідом. Доброго вина я замовив. Ти не повіриш, Норо, як я радію сьогоднішньому вечорові.

Н о р а. І я також. А як радітимуть діти, Торвальде!

Г е л ь м е р. Ох, як приємно відчувати, що ти досяг порядного, забезпеченого становища, що маєш солідну платню. Правда ж, приємно думати про це?

Н о р а. О, дивовижно!

Г е л ь м е р. Ти пам’ятаєш торішнє Різдво? Ти цілих три тижні перед тим замикалася ввечері в себе і до пізньої ночі робила квітки на ялинку та інші прикраси, хотіла ними нас здивувати. То був найнудніший час у моєму житті.

Н о р а. А мені зовсім не було нудно.

Г е л ь м е р (усміхаючись). Та користі з того було дуже мало.

Н о р а. Ти знов узявся дражнити мене тим. Що я могла вдіяти, як зайшов кіт і пороздирав усе на клапті?

Г е л ь м е р. Звичайно, нічого не могла вдіяти, сердешна моя Норо. Головне, що ти щиро хотіла потішити нас. Але добре, що та скрута вже минула.

Н о р а. Так, просто чудово!

Г е л ь м е р. Не треба вже буде ні мені сидіти самому й нудитися, ні тобі натужувати свої милі оченята і трудити тендітні ручки.

Н о р а (плеще в долоні). Справді, Торвальде, більше не треба буде. О, як радісно чути такі слова! (Бере його під руку.) Тепер я скажу тобі, як я хочу облаштувати наше помешкання. Тільки-но скінчаться свята…

У передпокої чути дзвінок.

Ох, дзвонять. (Трохи прибирає в кімнаті.) Хтось, мабуть, прийшов. Шкода.

Г е л ь м е р. Якщо хтось у гості, мене немає вдома.

С л у ж н и ц я (у дверях). Пані, прийшла якась дама.