Розділ «Ляльковий дім»

Г е л ь м е р (усміхаючись). Певне, що так, тобто якби ти могла притримати ці гроші і справді щось купити за них собі. А то вони підуть на хатні потреби і на всякі непотрібні речі, і мені знов доведеться трусити гаманцем.

Н о р а. Ох, Торвальде…

Г е л ь м е р. Так воно є, люба моя Норо. (Обіймає її за стан.) Моя пташка чарівна, але потребує силу-силенну грошей. Чоловікові неймовірно дорого обходиться така пташка.

Н о р а. Фе, не кажи такого! Я ж заощаджую, скільки можу.

Г е л ь м е р (сміється). Це правда. Скільки можеш. Але ж ти зовсім не можеш.

Н о р а (мугикає і вдоволено усміхається). Гм. Якби ти знав, Торвальде, скільки в нас, ластівок та білочок, усяких видатків.

Г е л ь м е р. Ти дивачка, серденько. Достоту як твій батько. Кидаєшся на всі боки, щоб добути грошей, а коли вже їх маєш, то вони вмент прослизають крізь пальці, і ти ніколи не знаєш, на що їх витратила. Що ж, треба сприймати тебе такою, як ти є. Це вже у крові. Так, так, це спадкове, Норо.

Н о р а. Ох, я б хотіла успадкувати від батька якнайбільше рис.

Г е л ь м е р. А я б не хотів, щоб ти була інша, ніж ти є, моя мила щебетушко. Але слухай, щось тут не те… Ти сьогодні якась така… Така… Як би це сказати?… У тебе такий підозрілий вигляд…

Н о р а. Невже?

Г е л ь м е р. Справді. Ану глянь мені у вічі.

Н о р а (дивиться на нього). Ну?

Г е л ь м е р (свариться пальцем). Ласунка часом сьогодні не бенкетувала в місті?

Н о р а. Ні, що тобі спало на думку?

Г е л ь м е р. Чи ласунка не забігала до цукерні?

Н о р а. Ні, далебі, Торвальде…

Г е л ь м е р. І не скуштувала варення?

Н о р а. Та де там.

Г е л ь м е р. І навіть не похрумкала мигдалевих тістечок?

Н о р а. Ні, Торвальде, запевняю тебе…