Розділ «Ляльковий дім»

Г е л ь м е р. Норо… Що це означає? Це твоє закам’яніле обличчя…

Н о р а. Сідай. Розмова буде довга. Мені багато чого треба сказати тобі.

Г е л ь м е р (сідає до столу навпроти неї). Ти мене лякаєш, Норо. І я не розумію тебе.

Н о р а. Отож-бо. Ти не розумієш мене. І я тебе не розуміла… До сьогоднішнього вечора. Ні, не перебивай мене. Вислухай, що я тобі скажу… З’ясуємо наші стосунки, Торвальде.

Г е л ь м е р. Що це ти говориш?

Н о р а (після короткої мовчанки). Тобі не здається дивною одна річ, коли ми отак сидимо разом?

Г е л ь м е р. Яка саме?

Н о р а. Ми вже одружені вісім років. Тобі не спадає на думку, що ми, ти і я, чоловік і жінка, вперше розмовляємо поважно?

Г е л ь м е р. Поважно… В якому розумінні?

Н о р а. Цілих вісім років… Ні, довше… З першого дня нашого знайомства ми не обмінялися жодним поважним словом про поважні речі.

Г е л ь м е р. Невже я мав звірятися тобі зі своїх турбот, які ти однаково не могла б мені полегшити?

Н о р а. Я не кажу про турботи. Я кажу, що ми ніколи не заводили поважної розмови, не пробували разом обміркувати якісь важливі справи, заглибитися в них.

Г е л ь м е р. Але ж, кохана, хіба це твоє діло?

Н о р а. Отож-бо й є. Ти ніколи не розумів мене… Зі мною поводилися дуже несправедливо, Торвальде. Спершу тато, а тоді ти.

Г е л ь м е р. Що? Ми обидва? Ми ж любили тебе більше, ніж будь-хто у світі!

Н о р а (хитає головою). Ви ніколи не любили мене. Вам тільки подобалося бути закоханими в мене.

Г е л ь м е р. Норо, що це за слова?

Н о р а. Такі, як чуєш, Торвальде. Коли я жила вдома, з татом, він висловлював мені свої погляди, тож я мала ті самі погляди. А коли в мене з’являлися інші, я їх приховувала, бо вони йому не сподобалися б. Він називав мене дитиною-лялькою і грався мною так, як я гралася своїми ляльками. Потім я опинилася у твоєму домі…

Г е л ь м е р. Як ти висловлюєшся про наш шлюб!

Н о р а (незворушно). Я хочу сказати, що я з татових рук перейшла у твої. Ти все влаштовував на свій смак, і в мене ставав такий самий смак, чи я тільки вважала, що він такий, важко сказати… Думаю, і те, й те. Раз так, а раз інакше. Тепер, коли я оглядаюся назад, мені здається, що я жила тут жалюгідним життям, сяк-так перебивалася. Жила тільки, щоб розважати тебе, Торвальде. Але ти цього хотів. Ти і тато вчинили мені велику кривду. Ви винні, що з мене нічого не вийшло.