Розділ «Ляльковий дім»

Г е л ь м е р. Норо!…

Н о р а. Ти маєш на думці, що я ніколи б не прийняла від тебе такої жертви? Звичайно, ні. Але що важили б мої запевнення супроти твоїх?… Оцього дива я чекала з такою надією і таким страхом. І щоб цього не сталося, хотіла накласти на себе руки.

Г е л ь м е р. Я з радістю працював би для тебе день і ніч, Норо… Терпів би лихо і злигодні задля тебе. Але ніхто не жертвує своєю честю задля того, кого любить.

Н о р а. Тисячі жінок жертвували.

Г е л ь м е р. Ох, ти думаєш і говориш, як нерозумна дитина.

Н о р а. Нехай і так. Але ти не думаєш і не говориш, як чоловік, на якого я могла б покластися. Коли в тебе минув страх — не за мене, а за себе, — і минула небезпека… Ти повівся так, немов нічого не було. Я знов, як і раніше, стала твоєю ластівкою, твоєю лялькою, яку ти відтепер мав іще дужче берегти, бо я виявилася така тендітна і крихка. (Підводиться.) Торвальде… Тієї миті я збагнула, що вісім років прожила з чужим чоловіком і народила йому троє дітей… Ох, мені гидко подумати про це! Так і роздерла б себе на шматки.

Г е л ь м е р (гірко). Бачу, бачу. Між нами справді пролягла прірва… Але хіба її не можна заповнити, Норо?

Н о р а. Такою, як я є, я ніяка тобі не дружина.

Г е л ь м е р. У мене вистачить сили стати іншим.

Н о р а. Може… Коли від тебе заберуть ляльку.

Г е л ь м е р. Розлучитися… Розлучитися з тобою! Ні, ні, Норо, я собі не можу цього уявити.

Н о р а (йде до дверей праворуч). Тим більше це має статися. (Повертається з верхнім одягом і невеличким саквояжем, якого ставить на стілець біля столу.)

Г е л ь м е р. Норо, Норо, не тепер! Почекай до ранку.

Н о р а (одягає пальто). Я не можу ночувати у помешканні чужого чоловіка.

Г е л ь м е р. А хіба ми не могли б жити тут як брат і сестра?…

Н о р а (зав’язує стрічки капелюха). Ти добре знаєш, що так довго не потривало б. (Загортається в шаль.) Прощавай, Торвальде. Я не хочу заходити до дітей. Знаю, що вони в кращих руках, ніж мої. Такої, як я тепер є, їм не треба.

Г е л ь м е р. Але колись, Норо… Колись?…

Н о р а. Звідки мені знати? Я зовсім не знаю, що з мене вийде.

Г е л ь м е р. Але ж ти моя дружина, і така, як ти є, і така, як станеш.

Н о р а. Слухай, Торвальде… Коли дружина кидає свого чоловіка, як оце я тебе, то, я чула, він за законом звільняється від усіх зобов’язань щодо неї. Принаймні я звільняю тебе від будь-яких зобов’язань. Не вважай себе зв’язаним нічим, і я не вважатиму. І ти, і я маємо бути цілком вільні. Я повертаю тобі твою обручку. А ти віддай мою.