Розділ «Ляльковий дім»

Г е л ь м е р. Що за божевілля!

Н о р а. Завтра вранці я поїду додому… Тобто туди, де я народилася. Там мені буде легше влаштуватися.

Г е л ь м е р. Ох ти, засліплена, недосвідчена бідолахо!

Н о р а. Треба ж мені набути досвіду, Торвальде.

Г е л ь м е р. Залишити дім, чоловіка й дітей! Ти не подумала про те, що скажуть люди?

Н о р а. Хай кажуть, я не буду на них зважати. Я тільки знаю, що мені необхідно це зробити.

Г е л ь м е р. Ні, це неподобство. Ти нехтуєш своїми найсвятішими обов’язками.

Н о р а. Що ти вважаєш моїми найсвятішими обов’язками?

Г е л ь м е р. Тобі ще й треба казати! Хіба обов’язки щодо чоловіка та дітей не найсвятіші для тебе?

Н о р а. У мене є й інші обов’язки, такі самі святі.

Г е л ь м е р. Немає. Які це можуть бути обов’язки?

Н о р а. Обов’язки щодо себе самої.

Г е л ь м е р. Ти найперше дружина й мати.

Н о р а. Я в це більше не вірю. Я вірю, що найперше я людина, така, як і ти… Або принаймні маю стати людиною. Я знаю, що більшість буде на твоєму боці, Торвальде, і що так написано у книжках. Але я вже не можу вдовольнятися тим, що каже більшість і що написано у книжках. Мені треба самій подумати про всі ці речі і самій у них розібратися.

Г е л ь м е р. Ніби ти не розумієш свого становища у власному домі? Ніби в тебе немає надійного провідника в цих питаннях? Немає релігії?

Н о р а. Ох, Торвальде, я добре не знаю, що таке релігія.

Г е л ь м е р. Що ти кажеш!

Н о р а. Я ж не знаю нічого, крім того, що казав пастор Гансен, коли я готувалася до конфірмації. Він казав, що релігія те й те. Коли я звільнюся від усього цього й залишуся сама, то розберусь і в релігії. Побачу, чи правда те, що казав пастор Гансен, чи принаймні воно може бути правдою для мене.

Г е л ь м е р. Ні, це просто нечувана річ для такої молодої жінки! Коли тебе не може нарозумити релігія, то хоч дай мені промовити до твого сумління. Адже почуття моралі ти, певне, маєш? Відповідай!… Чи, може, не маєш?

Н о р а. Бачиш, Торвальде, на це важко відповісти. Я й цього не знаю. Я геть заплуталася в цих питаннях. Знаю тільки, що дивлюся на них зовсім не так, як ти. Ось я чую, що закони цілком інакші, ніж я думала. Але що вони справедливі, я ніяк не можу погодитися. Виходить, що жінка не має права пожаліти свого батька, який лежить на смертній постелі, або врятувати життя своєму чоловікові! Цьому я не вірю.