Розділ «Ляльковий дім»

Г е л ь м е р. Ти говориш, як дитина. Не розумієш суспільства, в якому живеш.

Н о р а. Так, не розумію. Але тепер хочу переконатися, хто має слушність — суспільство чи я.

Г е л ь м е р. Ти хвора, Норо. В тебе гарячка. Мені навіть здається, що ти майже не при своєму розумі.

Н о р а. Ніколи ще я не була при такому ясному розумі, як цього вечора.

Г е л ь м е р. І ти при ясному розумі кидаєш свого чоловіка і своїх дітей?

Н о р а. Так, кидаю.

Г е л ь м е р. Тоді це можна пояснити тільки одним.

Н о р а. Чим?

Г е л ь м е р. Що ти мене більше не любиш.

Н о р а. Так, саме цим.

Г е л ь м е р. Норо!… І ти це кажеш!

Н о р а. Ох, мені самій прикро, Торвальде, бо ти завжди був дуже добрий до мене. Але я інакше не можу. Я більше не люблю тебе.

Г е л ь м е р (насилу втримується). Це твоє тверде переконання? І ти дійшла до нього також при ясному розумі?

Н о р а. Так, тверде переконання, і я дійшла до нього при цілком ясному розумі. Тому я не хочу тут довше залишатися.

Г е л ь м е р. Може б, ти пояснила мені, чому я втратив твою любов?

Н о р а. Так, поясню. Це відбулося сьогодні ввечері, коли не сталося дива. Я побачила, що ти не та людина, за яку я тебе вважала.

Г е л ь м е р. Поясни докладніше, я тебе не розумію.

Н о р а. Я так терпляче ждала цілих вісім років. Господи, я ж розуміла, що дива не буває щодня. Та ось на мене звалилося страхіття. І я була непохитно впевнена, що тепер станеться диво. Поки Кроґстадів лист лежав у скриньці… Мені й на думку не спадало, що ти міг би пристати на умови тієї людини. Я була твердо впевнена, що ти скажеш йому: розголошуй цю справу цілому світові. А коли б так сталося…

Г е л ь м е р. Ну, й що ж тоді? Коли б я виставив на глум власну дружину!…

Н о р а. Коли б так сталося… Я була твердо впевнена, що ти виступиш і візьмеш усе на себе, скажеш: «Це моя вина».