Розділ «Ляльковий дім»

Н о р а. Так, сподіваюся.

Г е л ь м е р. Справді, моя кохана? Ох, Норо, знаєш… Коли я отак буваю з тобою в товаристві… Знаєш, чому я тоді так мало розмовляю з тобою, тримаюся осторонь, тільки часом поглядаю на тебе… Знаєш, чому? А тому, що я уявляю собі, ніби ти моє потаємне кохання, ніби ми з тобою таємно заручені і ніхто не здогадується, що між нами щось є.

Н о р а. О так, так, я знаю, що всі твої думки снуються навколо мене.

Г е л ь м е р. А коли ми лаштуємося йти і я накидаю шаль на твої ніжні молоді плечі, на прекрасний вигин шиї… То уявляю собі, що ти моя юна суджена, і ми щойно повертаємося зі шлюбу, і я вперше лишуся наодинці з тобою… Тільки з тобою, моє тремтливе серденько! Цілий вечір я прагнув тільки тебе. Коли я бачив, як ти літаєш і вабиш у тарантелі… В мене кров закипіла і я не міг більше стримуватися, тому й забрав тебе додому так швидко.

Н о р а. Іди, Торвальде! Дай мені спокій. Я не хочу всього цього.

Г е л ь м е р. Що це за мова? Ти зі мною дратуєшся, серденько? Не хочеш? Хіба я не твій чоловік?…

Чути стукіт у зовнішні двері.

Н о р а (здригається). Чуєш?…

Г е л ь м е р (обертається). Хто там?

Д о к т о р Р а н к (з-за дверей). Це я. Можна зайти на хвилину?

Г е л ь м е р (тихо, невдоволено). Що йому треба так пізно? (Голосно.) Зараз. (Іде й відмикає двері.) От добре, що ти не поминув нас.

Р а н к. Я наче почув твій голос, і мені закортіло заглянути до вас. (Кидає оком по кімнаті.) Так. Ці милі, знайомі місця. Мені тут у вас гарно й затишно, з вами обома.

Г е л ь м е р. Начебто тобі й нагорі було гарно й затишно.

Р а н к. Дуже гарно. Чому б ні? Чому не взяти від життя все, що воно дає? Принаймні скільки можна і поки можна. Вино було чудове…

Г е л ь м е р. А надто шампанське.

Р а н к. І ти помітив? Аж не віриться, що я міг його стільки в себе влити.

Н о р а. Торвальд теж випив цього вечора багато шампанського.

Р а н к. Так?

Н о р а. Так, а після нього він завжди в доброму гуморі.

Р а н к. Ну, чому ж не повеселитися ввечері після добре проведеного дня?