Розділ «Ляльковий дім»

Г е л ь м е р (іде за нею). Ну от, моя ластівка вже опустила крильця. Хіба ні? Білочка насупилась. (Витягає гаманця.) Норо, як ти гадаєш, що в ньому?

Н о р а (швидко обертається). Гроші!

Г е л ь м е р. На. (Подає їй кілька асигнацій.) Господи, чи я не знаю, скільки треба видатків на Різдво.

Н о р а (рахує). Десять, двадцять, тридцять, сорок. О, дякую, Торвальде, тепер мені стане надовго.

Г е л ь м е р. Та вже подбай, щоб їх справді стало надовго.

Н о р а. Подбаю. Але ходи сюди, я покажу тобі, що я накупила. І так дешево! Глянь, ось новий костюмчик Іварові й шабля. Ось коник і трубка Бобові. А для Емі ось лялька з ліжечком, простенькі, та вона однаково швидко їх поламає. А тут іще крам на сукні і фартухи служницям. Старій Анні-Марії треба було б купити щось більше.

Г е л ь м е р. А що в цьому пакунку?

Н о р а (вигукує). Ні, Торвальде, цього тобі до вечора не можна бачити!

Г е л ь м е р. Ну добре, але скажи мені, моє рідне тринькало, що ти собі набачила?

Н о р а. Ет, мені не треба нічого.

Г е л ь м е р. Звичайно, треба. Назви щось не дуже дороге, що б ти найдужче хотіла мати.

Н о р а. Ні, мені справді нічого не треба. А втім, послухай, Торвальде…

Г е л ь м е р. Ну?

Н о р а (перебирає ґудзики на його піджаку й не дивиться на нього). Як ти вже хочеш щось подарувати мені, то дай мені… Дай мені…

Г е л ь м е р. Ну, кажи.

Н о р а (швидко). То дай мені грошима. Скільки можеш. А я потім, за кілька днів, купила б собі щось за них.

Г е л ь м е р. Але ж, Норо…

Н о р а. Ох, я дуже прошу тебе, любий, послухай мене. Я загорнула б гроші в гарний золотий папір і почепила б на ялинку. Хіба так не було б весело?

Г е л ь м е р. Як звуть тих щебетух, що завжди сіють грішми?

Н о р а. Та знаю, знаю, марнотратками, можеш мені не нагадувати. Але зробімо так, як я кажу, тоді я матиму час подумати, що мені найпотрібніше. Хіба це не розважно? Кажи?