Розділ «Підпори суспільства»

Г о л о с и з н а т о в п у. Тихше! Тихше!

Р е р л у н. …у цьому я вбачаю добре знамення для вашого підприємства. А та обставина, що я зважився торкнутися цього тут, ясно доводить, що в домі, де ми знаходимось, моральні принципи стоять вище родинних зв’язків.

Г о л о с и з н а т о в п у. Слухайте! Браво!

Б е р н і к (в той же час). Дозвольте мені…

Р е р л у н. Ще два слова, пане консул. Віддаючи стільки сил на благо нашого міста, ви, звичайно, були далекі від думки цим шляхом здобути будь-яку користь для себе особисто. Але ви не вправі відхилити від себе скромний доказ вдячності ваших співгромадян у таку знаменну мить, коли ми, за запевненнями людей тямущих, вступаємо в нову добу.

Ч и с л е н н і г о л о с и з н а т о в п у. Браво! Слухайте, слухайте!

Рерлун робить знак слугам, які підносять кошик. Члени комітету виймають з нього і передають Рерлуну предмети, про які далі згадується.

Р е р л у н. Отже, пане консул, маємо честь піднести вам срібний кофейний сервіз. Нехай він прикрашає ваш стіл у ті години, коли ми, як це не раз бувало і раніше, матимемо приємність збиратись у вашому гостинному домі. І вас, панове, — ви завжди з такою готовністю допомагали першій людині в нашому місті у всіх її починаннях — вас ми також просимо прийняти на пам’ять оці дрібниці. Ось цей срібний келих вам, пане Руммель. Ви не раз під дзвін келихів красномовно захищали інтереси суспільства. Бажаю вам часто мати нагоду високо піднімати і спорожняти цей келих за наше суспільство! Вам, пане Санстад, дозвольте передати цей альбом з портретами співгромадян. Ваша відома, загальновизнана гуманність здобула вам друзів у всіх верствах суспільства. А вам, пане Вігелан, дозвольте піднести цю збірку проповідей на веленьовому папері в розкішній оправі. Зрілість думки, плід прожитих років, привела вас до глибоко серйозного погляду на існування, і вашу багаторічну діяльність у суєтному світі облагороджувала думка про інше, вище життя. (Звертаючись до натовпу.) Затим, друзі мої, хай живе консул Бернік і його соратники! Хай живуть підпори нашого суспільства!

В е с ь н а т о в п. Хай живе консул Бернік! Хай живуть підпори нашого суспільства! Ура! Ура! Ура!

Л о н а. Бажаю щастя, зятю!

Пауза. Напружене чекання.

Б е р н і к (починає повільно і серйозно). Співгромадяни! Ваш представник сказав зараз, що ми вступаємо в нову добу. Сподіваюсь, так воно і буде. Але для цього нам конче треба покликати на допомогу істину — істину, яка до самісінького цього вечора майже не знаходила собі місця в нашому суспільстві.

Подив серед присутніх.

Через це я змушений передусім відхилити ту хвалу, якою ви, пане ад’юнкт, за встановленим звичаєм незаслужено вшанували мене. Я її не заслужив, бо не був безкорисливим діячем. Якщо я не завжди гнався за прибутками, — це правда, — то я повинен зате признатися, що головною рушійною силою моєї діяльності була жадоба влади, впливу, пошани.

Р у м м е л ь (схвильовано). Це ще до чого?

Б е р н і к. Втім, я нічого не можу закинути собі щодо моїх співгромадян, бо вважаю, що мені по праву належить місце поряд із кращими з них.

Ч и с л е н н і г о л о с и з н а т о в п у. Так, так, так!

Б е р н і к. Але я закидаю собі, що часто грішив іншим — звертав з прямого шляху, побоюючись відомого мені нахилу нашого суспільства шукати у всьому, що робить людина, задньої думки, чогось лихого. І тепер мені доводиться торкнутись однієї обставини, зв’язаної з цим.

Р у м м е л ь (стурбовано). Гм!… Гм!…

Б е р н і к. Тут поширились чутки про масове скуповування земельних ділянок. Усі ці ділянки скупив я, я один…