Розділ «Підпори суспільства»

М а р т а. Щоб спокутувати свою провину.

Й о г а н. Мені?

М а р т а. Хіба ти забув, що через тебе в ганьбі й злиднях померла жінка? Забув, що з твоєї провини були отруєні кращі роки життя дівчини-підлітка?

Й о г а н. І це мені доводиться чути від тебе, Марто! Невже ж твій брат ніколи…

М а р т а. Що?

Й о г а н. Невже він ніколи… Так, так, я хотів сказати, невже в нього ніколи не знайшлося жодного слова на моє виправдання?

М а р т а. Ах, Йогане, ти ж знаєш суворі правила Карстена.

Й о г а н. Гм… Звичайно, звичайно, я знаю суворі правила мого давнього друга Карстена. Але тут… Ну гаразд. Я тільки-но говорив з ним. Він, здається, помітно змінився.

М а р т а. Що це ти! Карстен завжди був чудовою людиною.

Й о г а н. Я не про те… Ну гаразд, облишмо це… Гм… Тепер я розумію, як ти на мене дивилась. Ти чекала повернення блудного сина.

М а р т а. Слухай, Йогане, я скажу, як я на тебе дивилась. (Вказуючи рукою в садок.) Бачиш, з ким грає Улаф? Це Діна. Пам’ятаєш той безладний лист, який ти написав мені перед від’їздом? Ти просив мене вірити в тебе. І я вірила, Йогане. Все те погане, про що тут потім ходили чутки, я приписувала помилці, легковажності, а не лихій волі…

Й о г а н. Як це розуміти?

М а р т а. О, ти, напевне, розумієш мене. І ні слова більше про це. Поїхати звідси тобі треба було неодмінно, щоб почати нове життя. А я, твоя подруга з дитячих літ, замінила тебе тут. Я прийняла на себе обов’язки, про які ти забув або яких не міг виконати. Я кажу тобі це, щоб ти хоч у цьому не дорікав собі. Для ображеної дівчинки я стала матір’ю, виховала її, як зуміла…

Й о г а н. І занапастила заради цього все своє життя!

М а р т а. Ні, не занапастила. Але ти повернувся пізно, Йогане.

Й о г а н. Марто… Якби я міг тобі відкрити… Ну, дозволь мені принаймні подякувати тобі за твою вірну дружбу.

М а р т а (сумно усміхаючись). Гм… Значить, ми з тобою тепер про все поговорили, Йогане. Цить… Хтось іде. Прощавай, я не можу зараз… (Виходить наліво.)

Із саду входить Л о н а і слідом за нею Б е т т і.

Б е т т і (ще з саду). Ради Бога, Лоно, як же можна!

Л о н а. Одчепись, мені треба поговорити з ним.