Розділ «Підпори суспільства»

Б е т т і. Бідний Карстен! Знов для нього неприємності…

Р е р л у н. Як же це так, пане Теннесен? Адже торік консул ясно дав зрозуміти, що він не хоче ніякої залізниці.

Г і л ь м а р. Мені теж так здавалось, але я зустрів управителя Крапа і він сказав, що питання про залізницю порушене знов і що Бернік радиться з трьома місцевими тузами.

Ф р у Р у м м е л ь. Недарма мені почувся голос чоловіка.

Г і л ь м а р. Так, пан Руммель, звичайно, тут. Також і Санстад та Міккель Вігелан — «святенник Міккель», як його прозвали.

Р е р л у н. Гм…

Г і л ь м а р. Ах, пробачте, пане ад’юнкт.

Б е т т і. Так у нас було добре, мирно…

Г і л ь м а р. Як на мене, то я не від того, щоб вони знов погризлися. Все-таки розвага.

Р е р л у н. O, на мою думку, без таких розваг можна обійтися.

Г і л ь м а р. Хто як дивиться. Деякі натури просто потребують час від часу такої бійки, це їх підбадьорює. Але в маленькому містечку, на жаль, не часто трапляється подібна нагода, та й не кожному дано… (Перегортає книгу ад’юнкта.) «Жінка на службі суспільства». Це що за дурниця?

Б е т т і. Боже мій! Не можна ж так говорити, Гільмаре! Ти, звичайно, не читав цієї книги?

Г і л ь м а р. Ні, і не збираюсь.

Б е т т і. Ти, мабуть, знов себе недобре почуваєш сьогодні?

Г і л ь м а р. Так, недобре.

Б е т т і. Погано спав уночі?

Г і л ь м а р. Ще й дуже погано. Я вчора ввечері пішов прогулятися заради своєї недуги; потім завернув у клуб і почитав опис однієї полярної експедиції. Загартовуєш свій дух, стежачи за боротьбою людини з стихіями!

Ф р у Р у м м е л ь. Але вам це, мабуть, шкодить, пане Теннесен?

Г і л ь м а р. Дуже шкодить. Цілу ніч я прокрутився в якомусь півсні, марячи огидним моржем, що ганявся за мною.

У л а ф (піднявшися з саду на терасу). За тобою морж ганявся, дядечку?