Розділ «Підпори суспільства»

Суднобудівник Е у н е тихо виходить направо. Рерлун, що продовжував читати під час попередньої розмови, яка проходила напівголосно, тепер одразу ж закінчує читання і з шумом закриває книжку.

Р е р л у н. Отже, мої ласкаві слухачки, оце й кінець.

Ф р у Р у м м е л ь. Ах, яке повчальне оповідання!

Ф р у Г о л т. І яке високоморальне!

Б е т т і. Така книга примушує замислитись.

Р е р л у н. О, безумовно. Вона являє благодійний контраст з тим, чим нас, на жаль, кожного дня частують у газетах і журналах. Що, по суті, криється під отою мішурою і показною розкішшю, якими хизуються великі суспільні центри? Порожнеча й гнилизна, якщо можна так висловитись. Відсутність міцних моральних підвалин!… Одне слово, ці великі сучасні центри не що інше, як гроби поваплені.

Ф р у Г о л т. Так, це свята правда.

Ф р у Р у м м е л ь. Та ось, взяти хоча б екіпаж американського судна, яке зараз стоїть у нас…

Р е р л у н. Ну, про такі покидьки людства я й говорити не буду. Але навіть у вищих колах — що там діється? Скрізь сумнів, смута, душевний розбрат, розхитаність усіх основ. А як там підірване сімейне життя! Яке зухвале прагнення підкопатися під найсвятіші істини!

Д і н а (не підводячи очей від роботи). Але хіба ж там не здійснюються і величні діла?

Р е р л у н. Величні діла? Я не розумію…

Ф р у Г о л т (здивовано). Що це ти, Діно, бог з тобою!

Ф р у Р у м м е л ь (одночасно). Та як же це можна, Діно?…

Р е р л у н. Не думаю, щоб це було добре, якби в нас завелися подібні діла! Ні, вознесемо хвалу Господу, що в нас усе є, як воно є. Звичайно, і в нас, на жаль, поміж пшениці зростають плевели, але ми, у всякому разі, намагаємось виполювати їх в міру наших сил. Треба підтримувати чистоту суспільства, шановні мої добродійки; треба оберігати суспільство від усього того, не перевіреного досвідом, що хоче нам нав’язати нетерпляча доба.

Ф р у Г о л т. А скільки в ньому цього всього, на превеликий жаль!

Ф р у Р у м м е л ь. Та ось минулого року — за малим не провели до нас залізницю.

Б е т т і. Але, само собою, Карстен цього не допустив.

Р е р л у н. Провидіння, добродійко. Можете не сумніватися, що ваш чоловік був знаряддям вищої волі, коли відмовився підтримувати цю вигадку.

Б е т т і. А проте, як газети його лаяли! Але ми зовсім забули подякувати вам, пане ад’юнкт. Це, справді, більш ніж люб’язно з вашого боку, що ви жертвуєте нам так багато часу.

Р е р л у н. Та що там! Зараз канікули…