Розділ «Підпори суспільства»

Б е т т і. Безперечно, але все ж це жертва з вашого боку.

Р е р л у н (присуваючи свій стілець ближче). Не варто говорити, добродійко. А ви всі хіба не приносите жертву заради доброго діла? І хіба ж не робите цього з цілковитою готовністю і з радістю? Ці морально зіпсовані істоти, про виправлення яких ми турбуємось, хіба ж це не те саме, що солдати, поранені на полі бою? Ви, шановні добродійки, дияконіси, сестри-жалібниці, котрі скубуть корпію для цих нещасних потерпілих, ніжною рукою перев’язують їхні рани, ходять коло них, виліковують…

Б е т т і. Великий дар Божий — уміти все бачити в такому гарному світлі!

Р е р л у н. У цьому відношенні багато є вродженого, але багато чого можна досягти самому. Уся справа в тому, щоб дивитись на речі з точки зору серйозного життєвого завдання. (Звертаючись до Марти.) А що ви, наприклад, скажете на це, добродійко? Чи не почуваєте ви під собою міцніший ґрунт з того часу, як присвятили себе шкільній справі?

М а р т а. Хто його знає… Часто, коли я сиджу там, у школі, мене так і тягне далеко-далеко, в бурхливе море.

Р е р л у н. Це спокуса, добродійко. Але перед такими неспокійними гістьми треба міцно, дуже міцно замикати двері. Бурхливе море — це ви, звичайно, говорите не буквально; ви розумієте під цим неозоре вируюче людське суспільство, де так багато хто гине. І невже ви справді так високо цінуєте оце життя, гамір і галас якого долинає до вас іззовні? Досить кинути погляд туди, на вулицю, де людці в поті лиця сновигають під пекучим сонцем у своїх дріб’язкових справах. Ні, далебі, нам куди краще сидіти тут, у холодку, спиною до того, звідки йде спокуса!…

М а р т а. Так, справді, ви, мабуть, маєте цілковиту рацію.

Р е р л у н. І в такому домі, як цей, біля прекрасного і чистого сімейного вогнища, де сімейне життя знайшло свій найкращий вияв… Де панує мир і злагода… (Звертаючись до господині.) До чого це ви прислухаєтесь, добродійко?

Б е т т і (повернувшись до дверей кабінету). Як вони там голосно розмовляють.

Р е р л у н. Хіба трапилося щось особливе?

Б е т т і. Не знаю. Я тільки чую, що в чоловіка хтось є…

Г і л ь м а р Т е н н е с е н з сигарою в зубах входить з правого боку, але спиняється, побачивши дамське товариство.

Г і л ь м а р. Ах, пробачте, будь ласка. (Хоче йти.)

Б е т т і. Заходь, заходь, Гільмаре, ти нам не заважаєш. Тобі щось потрібно?

Г і л ь м а р. Та нічого, я так, тільки хотів заглянути. (До дам.) Моє вшанування. (Звертаючись до Бетті.) Ну як, на чому скінчили?

Б е т т і. Відносно чого?

Г і л ь м а р. Але ж Бернік скликав у себе нараду.

Б е т т і. Хіба? В чому ж річ?

Г і л ь м а р. Знову ця нісенітниця з залізницею.

Ф р у Р у м м е л ь. Та невже?