Розділ «Підпори суспільства»

Б е т т і. Але ти міг поговорити з ним і напоумити його…

Г і л ь м а р. На вулиці? Ні, красненько дякую. Та й взагалі, як сміє ця людина появлятись тут. Подивимось, чи не вгамують його трошки газети. Вибач, Бетті, але…

Б е р н і к. Ти кажеш, газети? Невже ти чув уже що-небудь таке?

Г і л ь м а р. Еге ж, не без того. Вийшовши від вас учора, я, заради своєї недуги, попрямував до клубу. І тільки-но я ввійшов, усі враз замовкли; значить, мова йшла про двох американців. Раптом входить цей нахаба редактор Гаммер і перед усіма, на весь голос вітає мене з поверненням кузена-багатія.

Б е р н і к. Багатія?

Г і л ь м а р. Авжеж, він так і сказав. Я, певна річ, як і слід було, зміряв його поглядом і дав йому зрозуміти, що мені анічогісінько не відомо про багатство Йогана Теннесена. А він каже: «Он як? Дивно! В Америці звичайно щастить тим, кому є з чим почати, а ваш кузен, як відомо, поїхав туди не з порожніми руками».

Б е р н і к. Гм! Зроби ти мені ласку…

Б е т т і (стурбовано). От бачиш, Карстене…

Г і л ь м а р. Як би там не було, я через цього суб’єкта не спав цілу ніч. А він собі походжає тут по вулицях, ніби нічого й не сталося. І чом він там не загинув? Просто нестерпно, якими живучими виявляються деякі люди!

Б е т т і. Господи, Гільмаре, що ти кажеш!

Г і л ь м а р. Нічого особливого. Як бачите — не зламав собі шию на залізниці, не попався в лабети каліфорнійському ведмедю або чорноногим індійцям… Навіть не оскальпований… Ух, ось вони!

Б е р н і к (кинувши погляд на вулицю). І Улаф з ними!

Г і л ь м а р. Ще б пак! Як не нагадати людям, що вони належать до першої сім’ї в місті. Погляньте, погляньте, он усі гультяї повискакували з аптеки, дивляться на них, перешіптуються. Ні, це рішуче не для моїх нервів. І як може людина за таких обставин високо тримати прапор ідеї?…

Б е р н і к. Вони йдуть просто до нас. Слухай, Бетті, моє бажання — щоб ти була з ними якомога люб’язніша.

Б е т т і. Ти дозволяєш, Карстене?

Б е р н і к. Так, так. І тебе теж прошу, Гільмаре. Сподіваюсь, вони тут не довго лишатимуться. І прошу, ми будемо в своєму колі, а тому жодних натяків; нам треба всіляко стерегтися, щоб якось не вразити їх.

Б е т т і. О, який ти великодушний, Карстене!

Б е р н і к. Ну-ну, облишмо це!

Б е т т і. Ні, дай подякувати тобі і пробач мені, що я так погарячилася… Ти мав повне право…

Б е р н і к. Годі, годі, кажу!