Розділ «Літак»

— Та просто кумедно.

Олівер збілів.

— Кумедно що?

Лоуренсові так і кортіло розбовкати про бої в Пекіні, збити пиху із пришелепкуватого напівкровки, проте хлопець добре пам’ятав історію Майкла Віка[74], тож, попри те, що пасажир був не американцем, притримав язик за зубами.

Завивання між тим не стихало. Звівши брови, Парамонов чекав на продовження.

— Напевно, це чийсь собака у відділі багажу. — Стюардеса не ховала погляд, на її губах усе ще трималася усмішка, хоча голос звучав дещо збентежено.

Парамонов розтулив рота, щоб відповісти, та його випередили німці. Олівер і Клаус заговорили водночас, і їхні запитання злилися в одне.

— З ним щось сталося?

— Ви впевнені, що з ним усе гаразд?

Дівчина кивнула:

— Я повідомлю командира екіпажу.

І зникла за шторками.

Вона повернулася за півхвилини.

— Просто під нами передній вантажний відсік, — стюардеса пояснювала різко, наче захищаючись. — Один із пасажирів подорожує з великим собакою, за правилами таких тварин можна перевозити лише в багажі. Відсік під тиском, температура всередині кімнатна. Я також запевняю вас, що перед вильотом тварину напоїли та нагодували, перед посадкою дали побігати, крім того, клітка достатньо велика, щоб вона могла вільно встати та розвернутися, тобто…

— Тобто ми слухатимемо це, — посміхаючись, Лоуренс Ґрейс махнув рукою в той бік, звідки долинало протяжне скигління, — аж доки не прилетимо до Пекіна?

Дівчина замовкла. До такого її не готували, вона не знала, що відповісти.

— Припини, — осадив Лоуренса Парамонов. — Що ти пропонуєш? Розвернути літак до Дубая? Через собаку?

— Ніхто не пропонує повертатися, — встряв Волкенхорст, — ми просто хочемо переконатися, що із собакою все гаразд.

— Запевняю вас… — почала стюардеса, та Лоуренс знову її обірвав.

— Ну, звісно, все гаразд. Просто закортіло поспівати.