— Нехай спочиває з миром, — ледве ворухнувши губами, прошепотів Апшоу.
І стало тихо. Сонце скочувалося до заходу, і важке гранітне небо на сході наливалося загрозливою синню. Лоуренс, суплячись, роздивлявся носову частину фюзеляжа, Анна, ледь розгойдуючись, тулила до грудей притихлу дівчинку, Олівер напівлежав, угрузнувши очима в землю, Апшоу не відлипав вицвілим поглядом від застряглої на схилі центральної частини авіалайнера. В’язка тиша щосекунди немовби набирала вагу, просочувалася свинцем і тиснула на барабанні перетинки, наче вода. Єгор шкірився, відчуваючи, як у вухах наростає гудіння невидимих дзвонів.
Першим порушив мовчанку кардинал. Повернувшись обличчям до Олівера, запитав:
— Вам трохи краще?
— Зі мною все добре, це все застуда. — Олівер спробував сісти рівніше й затремтів. Зуби зрадливо клацнули. — Лише трохи холодно.
Сонце, як і раніше, затоплювало сідловину яскравим світлом, однак температура стрімко падала, і нерухоме повітря поволі впивалось у відкриті ділянки шкіри невидимими жалами.
— Так, — погодився Апшоу, — коли вибралися, було тепліше.
Знову запала мовчанка. Парамонов, чи то мружачись від сонця, чи то кривлячись від болю, що переливався в голові, вивчав поглядом гори на південному заході. На сході, позаду нього, розкинулося малозаселене Тибетське нагір’я, на півночі починалася безлюдна пустеля Такла-Макан[116] — якщо допомога надійде, то лише з півдня чи заходу, від Пакистану. Його роздуми перервав невиразний, неначе розмоклий голос Лоуренса Ґрейса:
— Що тепер? Хтось знає, де ми?
Парамонов мовчав, розуміючи, що їм не сподобається те, що він скаже.
— Ти ж пілот, так? — Анна звела голову й тримала її впівоберту, щоби не сліпило сонце. — Маєш знати, що робити в таких ситуаціях.
Єгор подумав, що пілотів навчають уникати катастроф, а не виживати в горах після того, як літак розбився, але розумів, що її правда: серед тих, хто вцілів, він єдиний усвідомлює, що їм насправді загрожує. Він швидко обстежив задній край носової частини фюзеляжа — багажний відсік під другим аварійним виходом сплющило майже повністю, тож підлога бізнес-класу опинилася за півметра від землі, — а потім зиркнув на Лоуренса.
— Нам із тобою доведеться залізти назад і все там гарно обшукати. Не лише в першому, а й у бізнес-класі також.
— Навіщо?
— Ну, — росіянин зважував, про що можна говорити, а про що краще змовчати, проте думки були неповороткі, а слова вислизали, щойно він намагався скласти з них речення, — ми не ночуватимемо всередині літака. — Він відвернув голову від носової частини й наморщив лоба. Наступна фраза здавалася брилою, яку потрібно виштовхати з рота. — Це небезпечно: рештки літака тримаються на шмарклях, зависли на краю сідла й будь-якої миті можуть зісковзнути в прірву, тобто ми ночуватимемо під відкритим небом, а отже…
Єгор несподівано затих. На ньому була тільки сорочка з коротким рукавом, і холод щосекунди пролазив все глибше під шкіру. Пілот раптом пригадав свого батька — усе, що той розповідав про гори, — й нервово сіпнувся. Невже він приречений пережити те саме? Це якийсь дурнуватий фарс. Парамонов задер голову й утупився в яскраву синяву над головою із таким виглядом, ніби очікував побачити там чиєсь єхидно всміхнене обличчя…
— Отже, що? — озвався Лоуренс.
Росіянин труснув головою, проганяючи спогади.
— Отже, нам знадобиться багато… — фраза тріснула посередині, — різних речей. Насамперед одяг. Ковдри. Холод уб’є нас, якщо ми не придумаємо, як зігрітися.
— Я піду з вами, — мовив Дюк Апшоу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Де немає Бога» автора Кідрук Макс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Гора“ на сторінці 7. Приємного читання.