TextBook — Тут дівчинка, — мовила вона. — Їй треба допомогти.
На ньому не було жодної подряпини, лише розкошлана борода мала такий вигляд, як нібито в ній завелися таргани.
— Де ми? — промекав хлопець.
— Я не можу спустити її сама. Допоможи мені.
Лоуренс не чув її. Хитаючись, підійшов до крісла біля лівого борту та нахилився до ілюмінатора. У голові запаморочилося — він неначе стояв на даху хмарочоса. Далеко внизу, розриваючи пласти сивого льоду, на поверхню вилазили відшліфовані льодовиком камені; далі за проваллям в усі боки розбігалися страхітливі гірські пасма — призахідне сонце висікало цілі пригорщі іскор на вершинах кольору неба.
Хлопець відсахнувся. Розгублене, з одвислою щелепою обличчя під променем світла, що проникало крізь ілюмінатор, скидалось на виліплене із сирої глини.
— Де ми?
— Послухай, — Анна ковзнула поглядом по обплетених м’язами руках, — літак розбився, але ти повинен…
Її перебили вигуки, що один за одним залетіли крізь діру в фюзеляжі:
— Хей! Ви тут? Все о’кей?
17:45
Під проломом, задерши голови, стояли Єгор Парамонов і Дюк Апшоу. Олівер Морґенштерн шкандибав оддалік. Метрів за двадцять від фюзеляжа німець зовсім знесилився: спершу нахилився, впершись руками в коліна, а потім повалився набік.
Єгор раз у раз кривився, наче від зубного болю, — так діймали його докори сумління. Це не його рейс, але він професійний пілот, а отже, до того як вибиратися з літака, просто зобов’язаний був переконатися, що всередині не залишилося живих. Він водив очима вздовж пролому, добираючи спосіб залізти назад до салону, коли до краю отвору підступила Анна.
— Тут дівчинка. — Жінка мусила відхилятися, щоби втримати персіянку на руках. Мала натужно сопіла, вткнувшись носом їй у плече та вчепившись пальцями за футболку на грудях.
— Вона жива? — крикнув Парамонов.
— Так. — Від напруження на скронях Анни набрякали кров’ю жилки. — Маєте забрати її, я не зможу сама її спустити.
— Усе гаразд, — заметушився росіянин. — Ми витягнемо вас. Та перед тим…
Поряд з Анною вигулькнула скуйовджена голова Лоуренса. Перший шок минув, однак обличчям усе ще блукали химерні напівтіні, а у вирячених очах то спалахували, то згасали вогники збентеження. Він глипнув на Парамонова, перевів погляд на Апшоу, неначе запитуючи в них: «Це все насправді? Це реально відбувається зі мною?»
Дюк Апшоу показав рукою на Анну та звернувся до Лоуренса:
— Допоможи їй.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Де немає Бога» автора Кідрук Макс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Гора“ на сторінці 4. Приємного читання.