Розділ «Гора»

— Пробач, що не відразу подала балон.

Лоуренс Ґрейс, розбурканий звуком її голосу, вистромив з-під ковдр голову — в повітрі понад отороченою памороззю бородою розтанула тонка хмарка пари, — швидко збагнув, що жінка говорить російською, і закутався назад. Парамонов припинив розгойдуватися, майже чверть хвилини мовчав, а потім, не обертаючись, відповів:

— Усе нормально.

Хоча, звісно, нічого не було нормально. Якщо температура й далі падатиме, до ранку вони перетворяться на замерзлі на камінь статуї.

Розріджене повітря мертво застигло над скелями. Безмовність порушувало лиш ледь чутне потріскування каміння, що випльовувало в порожнечу накопичене протягом дня тепло, та глухий скрегіт спресованого льоду. Анна, відчайдушно силкуючись приглушити власний наляканий голос, що похлинався істеричним криком у голові, спершу зосередилася на дзвоні у вухах, потім, задерши голову, рахувала зірки, проте ні те, ні те не допомагало: думки про зустріч у Бангкоці вперто просочувалися на задвірки розуму. Котра зараз година у Бангкоці? Скільки ще до дев’ятої? Після того як рятувальники знімуть з гори, куди їх відправлять? Назад до Еміратів? До Китаю? А що як Влад чекатиме на неї? Як він зреагує, дізнавшись, що вона не віддасть грошей? Чи погодиться він полетіти з нею до Таїланду?..

Парамонов закашлявся і змінив позу, сівши до Анни впівоберту. Його очі все ще були не сфокусованими, наче в чорноті на заході росіянин продовжував вишукувати щось цілковито непов’язане із цим світом. Несподівано Анні страшенно закортіло почути його голос. Їй не потрібні були заспокоювання чи втішання, достатньо, аби він просто озвався, почав розмову, яка б відволікла її від скаженого холоду, нестерпного дзвону у вухах, приглушених стогонів льодовика та думок про Бангкок. Проте чоловік мовчав.

Метеор залишив сріблясту подряпину на всіяному зірками небі, трохи лівіше від піка, обрис якого проступав у пітьмі на південному заході. Анна сіпнулася, глипнула на росіянина — чи побачив він? — але відразу поникла. Яка різниця? Що їм до каменюки, яка згоріла в атмосфері? Аж тут неподалік точки, де зник метеор, вона помітила пару вогників, які розмірено спалахували й гасли: лівий — зеленого кольору, правий — червоного. Вогні літака. Анна незграбно виборсалася з-під ковдр і штовхнула ліктем Парамонова. Пілот звів брови. Жінка показала на вогні:

— Може, якось подати сигнал?

Пояснювати, що це пасажирський лайнер, який летить на значній висоті та пілоти якого навряд чи видивляються щось на землі, а рятувальникам і так відоме місце катастрофи, було б надто довго, тож Парамонов похитав головою і буркнув:

— Вони знають, що ми тут.

Анна більше не могла мовчати.

— Що трапилося з нашим літаком?

Парамонов кинув на неї втомлений погляд.

— Ти ж був у хвості, — пошепки напосідала жінка, — я хочу знати.

— Із хвостової частини вирвало великий шматок обшивки. Зірвало все від сорок першого ряду й далі майже до хвоста. Видерті шматки кинуло на кіль, і його зрізало під корінь. Кіль — це, ну… — він поставив долоню вертикально, — це вертикальна частина хвостового оперення.

— Я знаю, що це.

Росіянин знизав плечима.

— Більше нічого розказувати. Літаки не літають без кіля.

Анна мимоволі схлипнула.

— Як думаєш, коли нас звідси заберуть?