Розділ «Гора»

Росіянин підвищив голос:

— У когось є запальничка?

На кілька секунд залягла гнітюча мовчанка.

— Хіба запальнички дозволяють проносити до салону? — озвалася Гелен.

— Бензинові не можна навіть до багажу. Звичайні газові пускають. — Єгор обвів їх очима. — Ну?

Гелен досадливо гмикнула:

— Уперше жалкую, що покинула курити.

— А сірники? — допитувався чоловік.

У відповідь — знову мовчанка. Хтось похитав головою, хтось удав, що дивиться вбік, хоча насправді всі нишком стежили за Парамоновим. Лише Анна (чиє обличчя, щойно стало зрозуміло, що ні в кого з них немає запальнички, немовби закрилося) відступила від росіянина та присіла біля Лейли.

— Ти ідіот. — Борода довкола спотворених гримасою Лоуренсових губ укрилася памороззю. — Ми півгодини повзали, збираючи лахміття, а ти не подумав запитати перед тим, чи є в когось запальничка?

— Якби ти менше витріщався на місяць і трохи більше допомагав, ми б упоралися до заходу сонця і я б устиг розпалити вогонь, — огризнувся Єгор.

— Як?

— У нас є вода.

— І що?! — Між бровами Лоуренса пролягла складка. — Підпалюватимеш папір водою?

Парамонов зміряв його стомленим поглядом, але нічого не пояснював:

— Цю ніч мусимо перебути без вогню. Завтра я про все подбаю.

У сповненій недоброго передчуття тиші вони перебралися до заглибини в схилі кам’янистого пагорба на півночі сідла. Гелен Горовіц чомусь сторонилася Лейли, тож дівчинку посадили між Анною та Олівером. Апшоу, Лоуренс і Гелен розмістилися півколом. Росіянин, перетягнувши до заглибини сумки, влаштувався поруч з Анною. Він буркнув щось про те, що їм слід збитися тісніше, щоби не втрачати тепло, та всі й так інстинктивно горнулися одне до одного. Умостившись, Парамонов пустив по колу пляшку, яку кардинал відкрив у літаку. Кожен зробив по кілька ковтків, решту дали випити Лейлі.

За чверть по сьомій непроникна чорнота здолала останні пурпурові відблиски над горизонтом, і над сідловиною запала ніч. Темрява стерла контури далеких хребтів, однак сірувато-біле місячне сяйво скропило південно-західний пік сріблястим туманом і немовби звільнило його від пітьми.

Мороз стискав свої щелепи. Анна спершу закутала голову Лейли, потім, як хусткою, зав’язала пледом власну. Попри це, що п’ять хвилини тілом прокочувалися хвилі дрібного тремтіння (аж зводило вилиці), і тоді Анна підтягувала коліна до грудей, згинала голову й починала шумно дихати, випускаючи повітря поміж притулених до обличчя долонь. Гелен, що ніяк не могла вмоститися, зробила так само, проте за хвилину, не відчувши полегшення, штурхнула Єгора:

— Чому не можна переночувати в літаку? Там хоч трохи тепліше.