Розділ «Гора»

Кисню, що потрапляв до легень крізь ніздрі, не вистачало, і Єгор шумно дихав ротом.

— І поки що по нас ніхто не прийшов. — Він подивився у прохід, що вів до салону першого класу, торкнув Лоуренса за руку й швидко проказав: — Маємо перенести її туди. Потім все обшукаємо та спустимо її крізь діру в правому борті. Це буде легше, ніж тягти її назад через салон бізнес-класу.

Росіянин узяв Гелен за ноги, Лоуренс підхопив її під пахви, й вони перенесли жінку на крісло 4Е, на якому під час катастрофи сиділа Лейла.

— Побудьте з нею, — попросив кардинала Єгор. Потім повернувся до хлопця: — Збирай ковдри, сумки, наплічники й волочи все до пролому в корпусі. Ковдри ще можуть бути в тамбурі, отам. — Повторювати двічі не довелося: вистукуючи зубами від холоду, Лоуренс заметався між кріслами. Парамонов попрямував до кабіни пілотів і на півдорозі кинув через плече: — Знайди їй якесь взуття.

Американець глипнув на розпростерту на розкладеному кріслі Гелен, побачив, що вона невзута, й насупився.

— Тобто я повинен…

— Так, ти повинен зняти його з когось мертвого. Інакше вона відморозить ноги.

— А ти куди?

— До кабіни пілотів.

У кабіні зі спеціальної етажерки за дверима Єгор дістав невелику аварійну сокирку з руків’ям, обтягнутим електроізоляційним покриттям. Ця модель 777-го була старішою за ту, на якій він літав, але пілот знав, що, крім сокирки, до обов’язкового комплекту аварійно-рятувального обладнання належать сигнальні ракети, ліхтарі, рятувальні мотузки й аптечка. Втім, прововтузившись хвилину поміж сплюснутими стінами кабіни, він їх не знайшов.

Коли Парамонов повернувся до салону першого класу, перед проломом у правому борті височіла кучугура сірих ковдр із логотипами «Altair Air» (штук шість чи сім розгорнутих і не менш як два десятки неторканих, запакованих у целофан) і кілька сумок, а на ногах Гелен бовталися завеликі й через те надміру туго зашнуровані кросівки «Under Armor».

— Я відшукав ще одну пляшку води, — Лоуренс накинув на плечі ковдру, але не припиняв тремтіти, — і пакет із булочками. Там ще були салати чи щось таке, — хлопець тицьнув пальцем у бортову кухню першого класу, — але все потрощено, їжа впереміш зі склом і пластмасою, і я не став її вибирати.

— Зрозумів. — Єгор повернувся до Гелен: — Зможеш іти?

— Так, мені вже краще. — Жінка відхилила запропоновану Дюком Апшоу руку й самостійно підвелася.

— Тоді забираймося звідси.

Першим, затиснувши під пахвою вітрівку для Лейли, крізь пролам спустився Апшоу. Лоуренс скинув йому пляшки з водою, ковдри та целофановий пакет із хлібцями, після чого зістрибнув сам. Перед тим як допомогти Гелен, Парамонов пройшовся салоном і сокирою позрубував усі ремені безпеки, до яких зміг дотягтися. Склавши їх до однієї із сумок, він скинув їх Лоуренсу. Той зазирнув до сумки, задер голову, проте нічого не спитав.

Єгор і Гелен зупинилися біля пролому.

— Я допоможу, — запропонував пілот.

— Ні, я сама. — Вона мотнула головою.

Ставши на самісінький край, Гелен заклякла. Не змовляючись, вони із росіянином водночас повернули голови в бік оплавленого, розбитого проходу до салону бізнес-класу. Вони замислилися над одним і тим самим, одначе картинки в їхніх головах немовби відрізнялися кольорами. Єгор бачив руїни та смерть і міркував про те, як попервах нікчемна проблема з корпусом призвела до загибелі стількох людей і перетворила один із найбільш довершених авіалайнерів у світі на купу обгорілого брухту, а Гелен… вона думала про мільйони доларів. Вона не могла нічого із собою вдіяти. Вона вдивлялася в нагромадження розчавлених крісел, схожий на застиглу лаву деформований пластик, оголений пожежею металевий каркас, але бачила лише óргани — людські óргани, напхані в людські тіла.