Розділ І

Він заспокоївся. Поклав руку на мій зап’ясток, дивлячись на мене ясним та спокійним поглядом, і холодний вітер чогось незбагненного повіяв наді мною. Я зробив те, чого від мене сподівалися. Усе мало бути гаразд.

Поки я втішав себе цією оманою, він підбадьорливо схопив мене за руку, ніби я висловив свою думку вголос.

— Ми виберемося звідси, — мовив він.

— Я знаю.

— Загорни цю картину в газети, мій любий, і поклади її на саме дно валізи, разом з іншими рідкісними знахідками.

Відчувши полегкість від того, що він заспокоївся, виснажений головним болем, відчуваючи, що пам’ять про матір перетворилася на ледь видимий вогник, я ліг поруч і заплющив очі, переживаючи дивовижний спокій і безпеку. У забутті, наче уві сні. Старий щось белькотів у своїй маячні, його подих раз у раз уривався: з його губ злітали чужоземні імена, якісь дивні суми й числа, кілька французьких слів, але переважно англійські. Прийде якийсь чоловік подивитися на меблі. Абду кидався камінням і переймається, що йому влетить. А проте його бурмотіння мало якийсь сенс, і я бачив перед собою пальми, фортепіано та зелену ящірку на стовбурі дерева, так наче то були сторінки в альбомі з фотографіями.

— Ти зможеш дістатися додому сам-один, мій любий? — пригадую, запитав він мене.

— Звичайно.

Я лежав на підлозі поряд із ним, моя голова була на одному рівні з його старими рахітичними грудьми, тому я відчував кожен подих і присвист його дихання.

— Я сам щодня їжджу на метро.

— І де, ти кажеш, ви тепер живете?

Його рука лежала в мене на голові, дуже м’яко, як ото коли кладеш руку на голову улюбленого собаки.

— На східній П’ятдесят сьомій вулиці.

— Он як! Недалеко від «Золотого теляти»?

— Атож, за кілька кварталів.

«Золоте теля» було рестораном, куди моя мати полюбляла ходити, коли в нас були гроші. Я там з’їв свою першу устрицю й випив свій перший ковток бургундського з її келиха.

— Біля парку, ти сказав?

— Ні, поблизу річки.

— Досить близько, мій любий. Безе та кав’яр. Як мені сподобалося це місто, коли я вперше його побачив! А проте воно вже не таке, яким було, чи не так? Мені не вистачає його жахливо, а тобі? Балконів і…

— Садів.