Розділ X

— Справді не знаєш?

— Ні. Я розумію, що завдала тобі великої шкоди.

— Завдала шкоди. Можна сказати й так.

— Я розумію, ти не любиш Тома…

— А це до чого?

— Тео. Невже для тебе це так важливо? Ні, ти знаєш, що це не так, — швидко сказала вона. — Досить тобі тільки замислитися про це. Крім того, — вона замовкла на мить, перш ніж піти в наступ, — я не хочу бити тебе нижче пояса, але я знаю все про твої витівки, й мені байдуже.

— Витівки?

— Ой, перестань, — сказала вона стомлено. — Зустрічайся зі своїми гидкими друзями, приймай наркотики, скільки тобі захочеться. Мені байдуже.

Десь у глибині помешкання загриміла батарея, зашуміла з жахливим гуркотом вода.

— Подумай-но. Ми цілком відповідаємо одне одному. Цей шлюб дуже вигідний для нас обох. Ти це знаєш, і я це знаю. Бо ти ж розумієш, мені не треба нічого розповідати. Я й так усе знаю. І я також хочу нагадати тобі — ти став почуватися набагато краще, відколи ми почали зустрічатися. Ти взяв себе в руки значною мірою.

— Що це має означати — узяв себе в руки?

— Не придурюйся, — сказала вона, роздратовано видихнувши повітря. — Тобі нема сенсу прикидатися, Тео. Мартіна, Ем, Тесса Марґоліс — ти пам’ятаєш її?

— Бля.

Я не думав, що комусь відомо про Тессу.

— Усі намагались мене відрадити. «Тримайся якнайдалі від нього. Він сонечко, але наркоман». Тесса розповіла Ем, що перестала зустрічатися з тобою після того, як зловила тебе за нюханням героїну зі свого кухонного столу.

— То був не героїн, — сердито відповів я. То були розтовчені пігулки морфію, і дурень я був, що став їх нюхати, вважай, що таблетки викинув. — І, до речі, Тесса нічого не мала проти того, щоб нюхнути, вона весь час просила мене дістати це для неї…

— Я хочу нагадати тобі про інше. І ти знаєш, про що. Мама… — сказала вона, намагаючись мене перебити.

— Про інше? — вигукнув я, намагаючись перекричати її слова. — Про що інше ми можемо говорити?

— Про маму, чесно кажу, і ти мене послухай, Тео, мама дуже любить тебе. Дуже. Ти врятував їй життя, коли тоді прийшов. Вона тепер розмовляє, вона їсть, вона цікавиться життям, вона гуляє в парку, вона чекає, коли ти до нас прийдеш, і ти не можеш собі уявити, якою вона була раніше. Ти став частиною родини, — сказала вона, користуючись цією своєю перевагою. — Справді став. Бо Енді…

— Енді? — Я глузливо зареготав.