Розділ X

— Ви з ним розмовляєте про мене? Ви обговорюєте мої справи й жалієте мене?

— …і Том прийшов сюди, щоб побачитися з нами, з Емілі та зі мною, він з’явився цілком несподівано, саме перед тим як ми наготувалися йти в кіно, тому ми залишилися вдома й не пішли з іншими, можеш запитати в Емілі, якщо не віриш мені, він не мав більше куди піти, він мав великі неприємності особистого характеру й лише хотів із кимось поговорити, і що нам було робити…

— Ти ж не думаєш, що я всьому цьому повірю?

— Послухай-но. Я не знаю, що тобі розповіла Ем…

— Скажи мені, а матері Кейбла досі належить той будинок в Іст-Гемптоні? Я пам’ятаю, як вона завжди підкидала його в заміський клуб, де він стовбичив годинами, після того як вона звільнила няньку чи радше коли нянька сама пішла. Він там навчався грати в теніс і гольф. Мабуть, став непоганим гольфістом?

— Так, — холодно відповіла вона, — він у цьому профі.

— Я міг би сказати тут дещо дуже гидке, але не стану.

— Тео, давай не будемо.

— Хочеш, я тобі розповім свою теорію? Не заперечуєш? Вона, звичайно, помилкова в якихось деталях, але загалом правильна. Бо я знав, що ти зустрічалася з Томом, Платт розповів мені про це, коли ми з ним зустрілися на вулиці, і, мушу сказати, він не був у захваті від твого приятеля. Облиш, — сказав я, коли вона спробувала мене урвати, і мій тон відповідав моїм почуттям — важкий, напівмертвий, — мені не треба, щоб ти вибачалася переді мною. Дівчатам завжди подобався Кейбл. Веселий хлопець, завжди душа компанії, коли йому так захочеться. Навіть якщо він підробляв чеки, або обкрадав людей у заміському клубі, або виробляв інші штуки, про які мені розповідали…

— Це неправда! Це брехня! Він ніколи нічого ні в кого не крав…

— …і мама й тато ніколи особливо не любили Тома, а може, й узагалі не любили, а коли тато й Енді загинули, ти не могла підтримувати ці стосунки, принаймні відверто. Це засмутило б маму. І, як Платт відзначав багато разів…

— Я більше не бачитимуся з ним.

— Отже, ти це визнаєш.

— Я не думала, що це має значення, доки ми не одружилися.

— Чому ти так думала?

Вона відкинула волосся з очей і не сказала нічого.

— Ти вважала, це не має значення? Чому ти так вважала? Ти думала, я ні про що не довідаюся?

Вона кинула на мене сердитий погляд.

— Ти дровиняка бездушна, ти про це знаєш?

— Я? — перепитав я, подивившись убік і засміявшись. — То це я бездушний?