Розділ «День третій»

— Давай, — говорить, — знайдемо вокзал, візьмемо таксі. У тебе гроші є?

— Є, — відповідаю.

— Ну, значить, вистачить, — тішиться він.

Мені подобається, як він тепер говорить, як розмовляє зі мною. Раніше він говорив так, ніби за щось вибачався. Було незручно — і йому, і мені. Хоча за що йому вибачатись? Йому вибачатись немає за що. Це мені, скоріше, завжди було незручно, коли діставав його: Паша -сердечник, нервувати йому не можна. Серце могло схопити будь-де й будь-коли. Я чого й боявся за нього всі ці дні. Не знав — дійде, не дійде. Але дійшов, молодець. Ось тепер говорить спокійно, довіряючи мені й розраховуючи на те, що я його зрозумію. Не кричить, не наказує, спокійно пояснює: прийдемо на вокзал, знайдемо таксі, грошей вистачить, їсти будемо вдома. Найгірше позаду, тут із нами нічого не станеться. Скоро будемо вдома. Військові на нас уваги не звертають, кричать щось один одному, тягнуть поранених, виводять на свіже повітря тих, кому вже надали допомогу. Ми вибираємось на трасу, оминаємо тягач і вже відходимо, коли раптом хтось кричить нам у спину:

— Ей, учитель!

Пашка зупиняється. З темряви виходить чоловік: темна дорога куртка, брудні черевики, рюкзак. Загалом — добре одягнений, але якийсь пом’ятий, наче його останні два дні в ямі тримали. Хоча говорить упевнено, не поспішаючи. Російською, але навіть я розумію, що іноземець.

— Що ви тут робите? — питає, дивлячись на Пашу з якоюсь неприємною посмішкою.

— Додому їдемо, — відповідає Пашка.

— А це, мабуть, ваш племінник? — показує він на мене пальцем, як на пса. — Забрали все-таки? — він про мене й говорить, як про пса.

— Забрав, — не заперечує Пашка.

— Думав, не наважитесь, — далі посміхається чоловік.

— А ви б наважились? — питає в нього Пашка.

Чоловік гмикає.

— Ну, я... — каже якось невпевнено. — До чого тут я? Сигарету? — переводить розмову, дістає пачку дешевих міцних сигарет, простягає Пашці.

Той заперечливо махає головою. Чоловік, посміхаючись, простягає пачку мені.

— Я таке гівно не курю, — відказую.

— Саш, — строго окликає мене Пашка.

— Та все нормально, — сміється чоловік. — Все гаразд, не сваріть його.

— Так я й не сварю, — пояснює Пашка.

Чоловік перестає посміхатись, ховає сигарети.