Розділ «День третій»

Паша навалюється тілом на пораненого, намагаючись, утім, сильно не тиснути. А уважаємий починає чаклувати над раною, обробляє її чимось, від чого боєць знову здригається й починає голосно плакати. Паша насідає на нього всім тілом, відводить погляд, дивиться вбік, аби не бачити, як із тіла витікає кров. Пораненим струшує, він навіть починає просити, мовляв, не треба, не чіпай, не треба, але знову закашлюється. Паша відчуває, як напружуються його груди, але тримає, не відпускає. Товстун із напарником теж відводять погляди, не витримують, розвертаються, зникають у коридорі. Уважаємий щось тихо говорить медсестрі, та дістає металеву коробку, відкриває її, дістає якісь щипці, простягає лікарю. Той бере, не дивлячись, працює автоматично, ніби квіти в саду підстригає. Не поспішає, не нервує. Так, наче не сумнівається, що все буде добре, що все завершиться щасливо. Пашу його впевненість теж мала б заспокоїти, але чомусь не заспокоює. Чомусь його починає трусити, починає морозити, і запах крові стає все відчутнішим, все нав’язливішим. Хапає ротом повітря, глибоко дихає, старається заспокоїтись.

— Що з тобою? — питає уважаємий, копаючись щипцями в кривавому м’ясі.

— Все нормально, — коротко відповідає Паша.

— Точно? — не вірить уважаємий.

— Точно, — запевняє його Паша.

— Ну і харашо, — каже на це уважаємий і встромляє щипці просто в розірване місиво.

Боєць скрикує і починає рватися з Пашиних обіймів. Паша притискає його, розуміючи, що ще трішки — і не втримає. Але боєць ураз опадає, мовби дух із нього виходить.

— Уважаємий! — кричить Паша, повертаючись до лікаря. — Шо з ним?

— Нічого, — відповідає уважаємий. — Попустило його по ходу.

— І шо тепер? — не розуміє Паша.

— Да нічого, — дратується уважаємий. — Хай лежить.

— Він жити буде? — далі допитується Паша.

— А чорт його знає, — просто відповідає уважаємий. -Буде, — додає, подумавши.

І тут йому телефонують. Уважаємий лізе кривавою рукою в кишеню халата, дістає айфон. Проводить пальцем по екрану, лишаючи кривавий слід, слухає.

— Так, — говорить. — Ну і що? — питає. — Важкий? А без мене не можна? Добре, — погоджується, — зараз буду.

І починає складати інструменти. З холодним металевим стукотом кидає їх до коробки.

— Ви куди, уважаємий? — запитує Паша.

— В операційну, — відповідає уважаємий незворушно.

— А з цим шо? — починає панікувати Паша.

— Потримай його, — радить уважаємий. — Щоб він не звалився. Потримай. Я там закінчу — прийду, подивлюсь його, — показує він на пораненого.