Розділ «День перший»

— Світло прибери, — говорить йому жінка й продовжує: — Немає його, уїбав він. Відразу ж і уїбав.

— І що тепер? — Аннушка вимогливо питає вже її.

— А я знаю? — відповідає їй на це жінка.

З темряви виходить і дідусь із онукою. Дідусь виглядає зовсім невесело: спирається на плече малої, тримається за груди, важко дихає.

— Іти треба, — каже старий до Паші.

— Йому лікар потрібен, — додає мала, теж звертаючись до Паші.

— Де ти його тут знайдеш? — незадоволено питає жінка з темряви.

Всі мовчать. Паша відчуває, як розряджається мобіль-ник.

— Треба звідси йти, — говорить до нього Аннушка. Говорить із притиском, ніби Паша не розуміє важливості її слів.

— Ну, так а шо я можу? — питає Паша.

— Ви — єдиний тут мужчина, — пояснює йому Аннушка.

Мама її не заперечує. Натомість заперечує сам Паша, мовляв, як же, киває він у бік старого. Але старий у відповідь лише відчайдушно кашляє й махає рукою: ви, ви єдиний, я пас.

— Треба йти, — повторює Аннушка.

— Так, треба йти, — погоджується Віра. — Поки тихо.

А за стіною справді тихо. Навіть білявки не чути. Паша думає піти пошукати її, але всі обступили його тісним колом, не вирвешся. І ось він стоїть, як батюшка, до якого залишились питання після проповіді, й думає: це ж відповідальність, це ж яка відповідальність — вести в темряві маловідомих людей у незрозумілому напрямку. Паша до такого не звик. Він навіть за свій клас не відповідав, звик списувати все на дитячу ініціативу та самостійність. І вдома ні за що не відповідав. Удома за все відповідала сестра. А коли сестри не було, то й відповідати за щось особливої потреби не виникало. А тут раптом ціла купа жінок, дітей та інвалідів, яких треба кудись вести.

— Добре, — зважується Паша. — А куди ви йшли?

— Да чорт його знає, — хрипко відповідає з кутка жінка без підборів. Підводиться, піднімає мішок, підходить до Паші. — Малий сказав, що виведе, ми й пішли.

— Мені додому треба, — тихо з темряви озивається дівчина з возиком. — Мене чекають, не знають, де я.

— А живеш ти де? — питає її та, що без підборів.

— Біля п’ятої школи, — відповідає дівчина.