Розділ II

— Ні, мені вже страшно, — сказав Сашко, відкушуючи шматочок шаурми.

— Один ревнивий чоловічок вбив хлопця-кур’єра, який доставляв його дружині пакунок. Часто вбивства стаються, коли я граю в тандемі з Ревністю. Кур’єр уперше бачив ту жінку. Вона стояла у дверях, він простягнув папір, аби вона підписала його, і усміхнувся, але це побачив із коридору ревнивець-чоловік, подумав, що у них роман, почалася сварка. На жаль, кур’єр був ще тим дурнем, тому під час сварки почав сипати трохи расистськими жартами. І от тут я попрацювала на славу, а потім підсунула ніж під руку ревнивцю. Він вбив молодого хлопця у власному коридорі. Ох, я тоді напилась крові, повернулась додому з червоними очима. А чоловік цей продавав шаурму, тому нічого кращого не вигадав, як розчленувати труп і робити з кур’єра шаурму. Він, до речі, досі на свободі. Йому щодня дякують задоволені клієнти за смачні делікатеси.

Саша шоковано дивився то на Лють, то на лаваш з куркою у своїх руках, то навколо, ніби чекаючи, коли ревнивий і волохатий шаурміст вистрибне і на нього з ножем. Лють посміхнулась і поспішила заспокоїти мого хлопчика:

— Але не хвилюйся. Цю шаурму ми купили в доброго і чесного продавця.

Саша відкусив ще шматочок, а потім ще і ще.

— Цією історією мій апетит не вдалося вбити, — сказав він. Уперше за тиждень відчув, що наївся і не став доїдати свою другу шаурму. Здається, у той момент він остаточно поборов опромінення Ненаситності.

І знову вони поспішили на роботу. Лють пробіглась по кількох відділеннях пошти і по супермаркетах, по дитячих садочках і офісах. Чим більше Сашко був поруч із нею, тим злішим він ставав. З усіх сил намагався пояснити собі, що людей потрібно любити, що вони ні в чому не винні, що його злість — діяння гріхині. Він побачив вивіску СПА-процедур, і йому захотілося лягти, розслабитися, забути про все на світі і всіх пробачити. Але Лють перемагала, на лобі Сашка з’являлися зморшки, люди дратували, здавалося, що людей навколо ставало все більше, що вони ділилися брунькуванням, ходили навколо, ходили прямісінько біля нього, мали на меті зачепити, штовхнути. Люди голосно жували, голосно пили, вони були вдягнуті у дурнуватий одяг, ну хто вигадав цю грубу і товсту платформу на туфлях жінок, коли вже ці чоловіки зголять ті бороди? А ці селяни їдуть у столицю зі своїми манатками, коли вони вже закінчаться, ті селяни. Як же було тісно ходити Києвом, коли поруч крокувала весела Лють. А її посмішка дратувала ще більше. Як можна бути такою підступною, надихати людей злитись, забирати їх добро і посміхатися при цьому? Яка ж вона зарозуміла! Інколи хотілося її вдарити, щоб вона нарешті перестала лукаво посміхатись! Лють помітила, що Сашка зовсім розриває, коли він почав навмисно штовхати перехожих, його очі були схожими на очі буйвола. Вона почала відволікати його історією.

— Одного дня, на мою річницю, дівчата вирішили пожартувати наді мною. Тоді виповнився рівно рік моєї роботи в Києві. Мене привітали з успіхами і повідомили, що переведуть до Європи. Начебто це підвищення. Як же я злякалась! Я ж обожнювала українців, яка Європа? Я б не пережила навіть переводу до Львова, а до Італії чи Португалії і поготів!

— Чим же лякала тебе Європа? І Львів? — сказав Сашко і з усієї сили копнув ногою скляну пляшку. Вона вилетіла на проїзну частину, ледве не влучила в авто.

— Добром. Там люди добріші. Наприклад, у чергах вони не гніваються на волаючих дітей. А в Україні? Кому ж вони сподобаються тут? Ну от навіщо тягати з собою малу дитину у громадський транспорт чи кафе, сиди з нею вдома, правильно ж? Саме такі думки я посилаю в голови людям, а вони гніваються і не розуміють, чому. Вони чекають на трамвай, намагаються залізти у нього, а там ще п’ятдесят конкурентів, але вони усе одно пхаються. Вони намагаються один одного обдурити, але гніваються, коли обдурюють їх самих. Всі намагаються зекономити, гніваються, коли доводиться платити через ту економію вдвічі більше. А чоловіки дивляться на тих жінок, що нависають над ними на своїх підборах у метро, і гніваються, бо ж начебто негарно сидіти так перед дамою, але ж вони втомлені не менше, а дама могла б вдягнути і кросівки. Вона вдягає ті підбори, щоб звабити якогось спонсора і лише через це він має поступитись їй місцем. У нас всі зляться — сотні приводів можна знайти для цього.

— А що ж у Європі?

— А в Європі люди мають більше грошей. Ось і інший рівень життя мають. І зляться менше. Більше прекрасного бачать навколо, більше прекрасного випромінюють, більше прекрасного створюють.

— Вони створюють херню. Лишень подивись на сучасне мистецтво. Все це повна фігня. Світ деградує і деградація починається з Європи, — пробурчав ніби старий дідусь Сашко, а потім й сам здивувався зі своїх слів.

— Звісно, не все ідеально у тій Європі, просто краще, ніж у нас. Деградує чи еволюціонує, хто ми є, щоб судити? Але куди б ми не рухались, цивілізований європейський і разом з тим американській світ на крок попереду... А з тими, хто попереду, нам важче працювати. От і страшно стало почути, що з мого місця мене перекинуть туди. Але потім дівчата заспокоїли мене. Сказали, що нікуди мене не відпустили б. Дурні жарти, правда?

Замість того, щоб відповісти, Сашко схопив велику гілку, що впала з дерева, і почав бити нею по смітнику. Перехожі сахалися, обходили його десятою дорогою, а Лють зрозуміла, що втрачає над ним контроль. На щастя, вони були майже біля їх будинку. Лють майже дотягнула злого Сашка до провулку, у який потрібно було завертати, аж раптом він побачив дівчину з мініатюрним песиком. На собачці була модна курточка і два хвостики, а його власниця на підборах крокувала за своїм звірятком, тримаючи в одній руці нашийник, а в іншій My Bottle. Краще б вона її не тримала!

— Ідіотки! — почав кричати Саша.

— Перепрошую? — закліпала довгими віями білявка.

— Твоя пляшка! — Сашко підбіг до дівчини, вихопив пляшку і кинув на дорогу, ледве не влучивши в машину, яка проїздила повз. Шокована білявка побігла геть від божевільного, потягнувши песика за собою. А Сашко продовжував кричати: — Це маркетинг! Ви переплачуєте за маркетинг! Щоб просто фоткатись із цими тупими пляшками! Ненавиджу вас, ідіотки!

Лють потягнула Сашу, як песика, до під’їзду і майже силою запхала на бігову доріжку. Спорт добре очищує від люті. Сама ж гріхиня сховалась у своїй кімнаті. Лінь заварила нашому улюбленцю заспокійливого чаю. Чоловік біг і біг, і біг, і біг. Терапія трохи подіяла, але зморшки на чолі так і залишились.

Марина була найщасливішою дівчиною у світі і найнещаснішою водночас.