Розділ «Частина V»

Волер примружив очі:

– В якому розумінні?

– Ну… – Харрі розламав сигарету надвоє і засунув фільтр у зуби. – Паршиво, коли всі у відпустках, га? Народу не вистачає: ні щоб встановити в гуртожитку камери відеоспостереження, ні щоб їх прибрати. – Харрі помітив, як у його колеги дрібно затремтіла повіка. Він указав пальцем через плече. – Подивися в правий верхній куток, Томе. Бачиш?

Волер швидко поглянув, куди вказував Харрі, потім знову на нього.

– Я вже сказав, Томе, що знаю, як у тебе працює голова. Знав я і те, що рано чи пізно ти нас знайдеш. Головне було  – не піддатися завчасно, щоб ти не запідозрив пастку. Зранку в неділю я довго розмовляв із одним нашим спільним знайомим. Досі він сидить в автобусі й чекає, коли ж почнеться дійство. Помахай Отто Тангену.

Том Волер часто заморгав, неначе в око йому потрапила смітинка, і досить невпевнено вимовив:

– Ти блефуєш, Харрі. Я знаю Тангена. Він ніколи б на таке не зважився.

– Я передав йому всі права на подальший продаж цього відеоматеріалу. Тільки уяви собі, Томе. Запис грандіозного шоу за участю велокур’єра-маніяка, божевільного слідчого та продажного інспектора. Телеканали всього світу стануть у чергу. – Харрі зробив крок уперед, натягнувши ланцюжок наручників. – Томе, може, щоб не ускладнювати собі життя, віддаси мені пістолет?

– Стій, де стоїш, Харрі! – просичав Волер і миттєво спрямував зброю в спину Олегу.

Харрі зупинився. Том Волер перестав блимати. Він посилено і зосереджено працював жовнами. Ніхто не ворушився. У коридорі гуртожитку стало так тихо, що Харрі здалося, ніби він чує шум стін, довгохвильову, майже нечутну вібрацію, крихітну зміну тиску повітря, що фіксується вухом. Стіни співали. Минуло секунд десять. Волер дивився не блимаючи. Ейстейн якось розповідав, скільки інформації людський мозок може обробити за одну секунду. Цифр Харрі не пам’ятав, зате не забув коментар Ейстейна, що мозок людини за десять секунд може просканувати середню публічну бібліотеку.

Волер усе-таки моргнув і відразу набув спокійнішого вигляду. Харрі не знав, що це означає, але скоріше за все, нічого хорошого.

– Цікава штука – справа про вбивство, – сказав Волер. – Людину вважають невинною, поки не доведене зворотне. До того ж я поки що не бачу камер, на які записувалися б які-небудь протиправні дії з мого боку.

Він підійшов до Харрі й Свена і смикнув за ланцюг наручників так різко, що Свен схопився на ноги. Не спускаючи очей із Харрі, Волер швидко обшукав вільною рукою їхні піджаки та брюки.

– Навпаки, я роблю свою роботу. Затримую поліцейського, який викрав ув’язненого з ізолятора.

– Ти щойно признався перед камерою, – сказав Харрі.

– Вам – так, – посміхнувся Волер. – Наскільки я пам’ятаю, ці ваші камери записують зображення, а не звук. Це звичайний арешт. До ліфта!

– А викрадення дитини? – запитав Харрі. – У Тангена є кадри, де ти направляєш на хлопчика зброю.

– Ах, це… – Волер штовхнув Харрі в спину, і той, спіткнувшись, зробив декілька кроків уперед, потягнувши за собою Свена. – Він, очевидно, встав серед ночі й, не сказавши мамі, поїхав у Головне управління. Він же й раніше так робив? Скажімо так, я зустрів хлопчиська біля входу, якраз коли вирушав шукати тебе і Свена. Коли я роз’яснив йому ситуацію, він сказав, що хоче допомогти. Насправді це він захотів розіграти з себе заручника, щоб ти, Харрі, не наробив дурощів і нікого не поранив.

– Десятирічний хлопчик? – зітхнув Харрі. – Ти дійсно думаєш, що хтось у це повірить?

– Подивимося, – відповів Волер. – Гаразд, хлопці, гайда до ліфта. Хто перший спробує викинути фокус, той перший отримає кулю.