Розділ «Частина четверта»

Квале відступив у сутінки передпокою. За його спиною стовбичив темноволосий хлопчина років двадцяти.

Томас Хелле вирішив залишитися тут і до будинку не заходити. Людей сьогодні не вистачало: була неділя, а тих, у кого зміна, кинули на пошуки Катрини Братт. Усе це зробили у суворій таємничості, але пішли чутки, що вона якось замішана у справі Сніговика.

– Коли ви помітили, що вона зникла? – запитав Хелле й приготувався записувати.

– Ми з Трюгве ходили у похід в Нурмарку. Повернулися сьогодні. Нас не було вдома два дні. Мобільні ми не брали. Вдома її не було, записки вона не залишила, і головне, як я вже сказав, коли вам телефонував, двері були незачинені. А вона їх завжди зачиняє на замок, навіть коли знаходиться вдома. Моя дружина – обережна жінка. А тут – уся верхня одежа на місці. І взуття. Тільки черевиків нема. У таку погоду…

– Ви вже всім її знайомим зателефонували? Сусідам?

– Звісно. Ніхто нічого про неї не знає.

Томас Хелле записав. У нього з’явилося вже звичне відчуття щему: зникла мати й дружина.

– Ви казали, що ваша дружина – ляклива жінка, – сказав він. – Кому вона могла відчинити двері і, можливо, впустити до будинку? – Він покосився на батька та сина.

– Небагатьом, – твердо відповів батько.

– Певне, комусь, кого вона не боялася, наприклад, жінці або дитині?

Андреас Квале кивнув.

– Або комусь, хто виклав підходящу причину для візиту, наприклад, електрикові – перевірити лічильник.

Чоловік знизав плечима:

– Можливо.

– Ви помітили поряд із будинком щось незвичне?

– Незвичне? Що ви маєте на увазі?

Хелле прикусив нижню губу, добираючи слова:

– Наприклад, щось на кшталт… сніговика?

Андреас Квале поглянув на сина, який щосили, майже перелякано похитав головою.

– Ну що ж, хоч цього нема, – з полегшенням зітхнув Хелле.