Розділ «Частина четверта»

– Лікарня пробуджує твої дитячі згадки про матір, усе гаразд.

– Як тут із тобою поводяться?

– Такі запитання ставлять, коли приходять провідати людину у в’язниці, а не в лікарні.

Харрі кивнув.

Столе Еуне зітхнув:

– Я знаю тебе надто добре, Харрі, і розумію, що це не візит чемності. Тебе явно щось непокоїть. Давай кажи.

– Облишмо. Я ж бачу: ти не в формі.

– Форма – поняття відносне. У деякому сенсі я в чудовій бойовій формі. Ти бачив би мене вчора. Тобто саме вчора був шанс, що ти не побачиш мене ніколи.

Харрі посміхнувся, не відводячи очей від рук.

– Йдеться про Сніговика? – запитав Еуне.

Харрі знову кивнув.

– Нарешті, – сказав Еуне. – Я тут помираю від нудьги. Розповідай.

Харрі набрав у легені повітря і почав розповідати про хід слідства, не забуваючи про додаткову інформацію та найважливіші деталі. Еуне разів зо два перервав його короткими запитаннями, а решту часу слухав мовчки з уважним та майже вдячним обличчям. Коли Харрі закінчив, було таке відчуття, що хворому стало краще, у нього з’явився рум’янець, та і на ліжку він сидів більш упевнено.

– Цікаво, – протягнув він. – Але якщо ти вже знаєш, хто злочинець, навіщо прийшов до мене?

– Вона божевільна, так?

– Людина, яка так чинить, безперечно, божевільна і може уникнути карного покарання.

– Я теж так думаю, але дечого таки не розумію, – сказав Харрі.

– Отакої! Та ти ж геній психіатрії. Я стільки років працюю, а до кінця так нічого і не зрозумів.

– Їй було всього дев’ятнадцять, коли вона вбила тих двох жінок у Бергені, а потім і Герта Рафто. Як сталося, що така психопатка пройшла всі тести в Поліцейській академії, а потім працювала в поліції стільки років – і за весь цей час її ніхто не розкусив?

– Хороше запитання. Напевне, вона – такий собі коктейль.